ХТО ТУТ БУВ ЩЕ — ЧИТАЙТЕ НА СТІНАХ
Фортеця в центрі — місце, де полюбляють відпочити городяни, та куди залюбки приводять гостей. Принаймні так було донедавна, бо тепер на відвідувачів тут чекають не лише історичний дух пам’яток історії, а й «визначні» штрихи сучасності — обписані стіни, «живописний» краєвид із усипаним пляшками берегом Случі, свіжі «привіти» від крадіїв металу — вкрадені огорожі. Нові факти металевих крадіжок швидко поповнюють список, а от відновити вкрадене — не поспішають. На місці поцупленої фортечної огорожі тепер красується сітка — щоб ніхто не вивалився і не покупався до початку купального сезону у Случі…
«Тут був Вася» — цей надпис цілком міг би стати класикою жанру «стінних надписів» у будь-якому місті. Звягельські розписувачі фантазією не відрізняються — похід на фортецю розпочинається із такого ж «перлу», щойно минаєш Палац культури. А далі, що не крок — то учнівські та студентські шедеври, пробуджені натхненням «під пивко» чи інші напої. Безмовне свідчення тому — порожні пляшки, залишені то тут, то там. Пляшки спорожніли, натхнення спочило, а надписи залишилися — одних «пришпилюють», інших — дратують. А ще свідчать про те, що пишуть їх ті, кому за грамотність у школах ставлять двійки. «Патверждаю» — іронічно погоджується один із надписів на камінному паркані біля фортеці…
Ну і нехай собі пишуть, — скаже дехто. Десь у Європі для цих потреб навіть виділили спеціальну стіну, а коли писати на ній вже немає де, — надписи змивають спеціальним розчином — і пиши знову скільки завгодно. Скрізь пишуть на стінах — це правда. Але правда й те, що завдяки старанням звягельських «грамотіїв», спільний портрет про Новоград у гостей складається не найкращий — колиска ж генія видатної поетеси Лесі Українки… А фортеця — практично культурний центр міста, щоправда, незрозуміло, чого тут більше — культури чи безкультур’я?
Саме з надслучанських берегів у районі фортеці, на які так люблять споглядати відпочивальники, щовесни збирають найбільше сміття студенти-волонтери промислово-економічного технікуму. Ініціатор цієї шляхетної справи Віктор Ваховський, заступник директора НВПЕТ з навчальної роботи, якось розповів: проводячи екскурсії для студентів, соромно було дивитися на засмічені краєвиди — ось і з’явилася ідея згуртувати дітей та навчити їх берегти, любити природу і рідне місто.
Виховний момент вже декілька років працює відмінно — щоразу після прибирання студенти запевняють, що ніколи більше не смітитимуть отак бездумно. На відміну від тих, хто ніколи після себе не прибирає та смітить знов і знов, попри встановлені поруч урни. Не так давно за огорожею натягнули високу сітку, втім навіть через неї, наче волейболісти, окремі спритники примудряються перекидати сміття.
Зрозуміло, що вплинути на рівень виховання кожного не можуть ані влада, ані правоохоронці, ані, зрештою, — журналісти. Коли вмовляння не діють, очевидно, слід застосовувати більш дієві засоби, як в усіх розвинених країнах, де чисто і охайно. Наприклад, штрафи або ще краще — примусові громадські роботи. Написав на стінах, отже — відмивай. Один раз попрацюєш — наступного разу замислишся, а чи варто псувати вигляд свого міста?

P.S. До речі, на останньому засіданні виконкому прийняте рішення, згідно з яким підприємствам, що здійснюють операції з металобрухтом, заборонили приймати каналізаційні люки, зливові решітки у будь-якому стані. Також їх зобов’язали сприяти владі у виявленні протиправних дій, вести облік осіб, у яких приймають метал, та розраховуватися з ними лише безготівково.