Нещодавно друзі порадили прочитати мені книгу, яка нікого з них не залишила байдужим. Я також після цього твору переповнена враженнями, якими хотілося б поділитися з читачами і порекомендувати — обов’язково прочитайте! Маю на увазі твір Данила Чайковського «Хочу жити», який, насамперед, привертає до себе увагу своєю назвою — ці два коротких слова, неначе два коротких постріли, цілять просто в серце читача, примушуючи перейнятися непростою, трагічною тематикою книги. Саме назва відразу дає зрозуміти, що це не буде «легкий роман», а навпаки — глибоко драматичний твір, котрий читач мусить пропустити крізь себе, пережити всю ту розмаїту палітру емоцій, яку пережив сам автор, адже «Хочу жити» — це автобіографічний твір. Тож недарма уважний читач відразу зрозуміє — немає тут ні слова фальші, ні краплі надуманої театральності — це безжальна, сувора картина життя. Життя такого, яким воно є насправді, яким було у ті жахливі воєнні роки. Роки, коли біль і горе безмежно проливалися повсюди — і на фронті, і в тилу, і в концтаборах.
Я читаю роман і вірю його автору без будь-яких «але», адже жах концтаборів пройшов мій прадід, який ще встиг нам — його правнукам — розповісти всю правду про ті часи. І ці розповіді тепер неначе перегукуються зі словами Данила Чайковського, з рядками його книги і вперто та наполегливо шепочуть вустами полонених юнаків — «хочу жити!»
Кожен герой твору бореться за своє життя до останнього! Юнаки та дівчата зі зневагою дивились смерті просто в очі, і вона не займала їх. Читаючи, не раз ловила себе на думці, люди пройшли через найпекельніші муки… А ти що? А ти хто? У чому сенс твого життя, життя твоїх однолітків? А ми — змогли б ось так?
Якщо бути зовсім відвертою, то я вперше в житті заплакала над книгою… Адже просто уявити важко, що людина здатна пройти через таке… Не вірила, що існують такі нелюди, проте з людським обличчям, які душу продали дияволу. Голод, холод, злість, ненависть, пригноблення — ось почуття, які домінують у книзі. Це мимоволі дає досить глибоке відчуття реальності. Разом із людиною, котра намагається вижити у самому пеклі, переживаєш всі муки її душі.
Проте не лише чорними фарбами автор змальовує існуючу реальність. Поряд із болем і стражданням світлими ангелами втіхи і розради йдуть прекрасне кохання, братерство, незламна віра в Бога і в добро.
Герої книги невтомно боролися щодня і щосекунди. Хилилося виснажене тіло, але загартовувалася душа, і саме в цій боротьбі людина досягає вищих духовних висот. Я хочу жити! Хочу жити, щоб любити, радіти, дарувати щастя, бачити і відчувати життя у всій його багатогранній красі.
І, насамкінець, хотілося б зазначити, що автор твору чудово, надзвичайно професійно володіє художнім словом, що дозволяє читачу глибоко співпереживати і зрозуміти всі ті почуття та відчуття, якими живуть герої книги.