Перед строковою службою мені довелося півтора року жити в селі Липине Новоград-Волинського району. Тоді я допомагав тітці Любі, котра в громадянському шлюбі жила з Василем Шевчуком, пасти колгоспну худобу. Влітку корів пасли по лісах і галявинах. Кошара ж стояла, між так званими, Мостищами (давнє поселення) і селом Березники Ємільчинського району. І якось, їдучи підводою на зміну, дядько Василь звернув мою увагу на засохлого дуба.
— Тут їх було два, — сказав він мені. — Один уже впав. Але що цікаво, старожили розповідають, що ці дуби були нанесені на спеціальну карту московської цариці Катерини ІІ.
І взагалі, під час її правління всі вікові дуби реєструвалися, їх берегли.
Тепер і того дуба немає. Також впав. Лишилися тільки спогади.
Кілька років тому впав і Партизанський дуб, що ріс між Курчицею і Городницею. Про нього теж є пам’ятна згадка. До цього дуба, на початку війни, моя бабуся Олена (вже покійна) із села Середи Ємільчинського району приносила донесення партизанам. Одного разу вона мені розказувала, як з однорічною донькою, моєю матір’ю, взимку несла чергове «послання» до партизан і зіткнулася зі зграєю вовків. Аби на неї із малям не напали звірі, вона почала щипати дитя. Малеча заплакала, і вовчиця зі своїми «ухажорами» забралася геть. Очевидно, у лісової мешканки спрацював материнський інстинкт.
Потерпає і Козацький дуб, що росте поблизу колишнього маєтку Мєзенцева. Є відомості, що біля цього дуба відпочивав Богдан Хмельницький, ведучи свої загони на Польщу.
Днями на електронну пошту «Звягеля» надійшов лист від уродженця Новограда-Волинського (тепер киянина) пана Володимира (прізвище просив не називати), такого змісту: «Прошу звернути увагу на стан пам’ятки природи, старого дуба в Парку Перемоги. Нещодавно побував біля нього і побачив відсутність кори у верхній частині дерева. Він — наполовину трухлявий. Випадковий буревій може в будь-який момент зламати дуб. Ще кілька років тому дереву, ніби, робили якісь процедури. Хтось розкладав у дуплах вогонь. Моїй доньці — чотири роки. І я пригадав давню традицію ходити до дуба по жолуді. Щоразу, приїжджаючи до Новограда, ми ходимо до цього славетного дерева. А одного разу прийшли, а жолудів уже немає. Дуже вас прошу швидше відреагувати. Дерево ще можна врятувати. Для мене дуб важливий, як згадка про дитинство. Думаю, не тільки для мене. Дякую! Гадаю, що треба нагадати відповідальним чиновникам, щоб не забували про дуб, щоквартально оглядали таке цінне дерево для нашого міста, вчасно лікували його».
А ось якого листа ми отримали від нашого земляка, краєзнавця, Леоніда Когана: «Я висловлю з цього приводу крамольну думку. Мені здається, що легенда про «Козацький дуб», як і легенда про «Звягельський дзвін», не має глибокого коріння і виникла вже на початку ХХІ ст.
Вік дерева можна визначити або за річними кільцями, або радіовуглецевим методом. Маю сумніви, щоб тут застосовувався один із цих методів. Але дуб це безперечно пам’ятка природи місцевого значення.
Я мав деякий час переписку з Гуннаром Буфіком (Берген, Норвегія), прабабуся якого — Рощаковська (Мєзенцева) Марія — була сестрою Бориса Мєзенцева. Він мені розповідав, що за родинною сагою, коли генерал Федір Уваров закладав маєток у Ново-Звягелі, приїжджав сюди імператор Олександр І і Сергій Волконський, котрі садили разом перші пірамідальні тополі (тоді вважалися екзотичними). Це було на початку ХІХ ст., тобто, приблизно 200 років тому. Можливо, тоді саме з­аклали і дубовий гай».
Ось такі ми отримали листи. Але, судячи з діаметра Козацького дуба, котрий сягає двох метрів, то йому набагато більше, ніж 200 років.
Переконався ще раз (деякі мої роки дитинства пов’язані із цим дубом), коли я із фотокореспондентом Віктором Тимощуком побували біля вищезгаданого дуба, то й справді побачили, що дереву потрібна негайна допомога. Дуб уражає шашіль, трухлявіє, дупла забиті камінням. Хтось навіть приточив у невелике дупельце зображення Ісуса Христа.
Сьогодні по всій країні є чимало дубів, «під якими відпочивав Богдан», і майже всі вони потребують догляду. Загалом по Україні взято на облік понад три тисячі унікальних дерев, вік яких становить понад сто років. Доля приблизно п’ятдесяти дерев пов’язана з історичними подіями, людськими долями та легендами. Сьогодні усі ці рослини офіційно мають статус «державної пам’ятки». Так скажімо, поблизу села Верхня Хортиця росте 800-літній дуб, під яким, за переказами, стояли загони князів Олега та Святослава, відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Микола Лисенко… У Нагуєвичах, що біля Дрогобича, росте старезний дуб, під яким полюбляв творити Іван Франко. В Холодному Яру на Черкащині височить дуб Максима Залізняка. Найстаріший, 1350-річний дуб, в Україні росте в урочищі «Юзефинська дача», що в Рівненській області. Тільки уявіть собі — 1350-річне існування, майже півтора тисячоліття! Скільки ж довелося побачити цій рослині на своєму довгому шляху, скільки поколінь, скільки епох пережити та вистояти. І щовесни знову зеленіти, тягнути до неба нові гілки, даруючи людям затінок та душевну рівновагу. Нині урочище «Юзефинська дача» — пам’ятка природи загальнодержавного значення. Це — благодатне місце, — вважає одна з монахинь жіночого монастиря, що розташований поруч із дубовим гаєм. Тут очищується душа, а дерева поповнює Божа сила. Тому дуб росте стільки років.
Є чимало знаменитих дубів і на Житомирщині. В урочищі Маньківці майже на сорок метрів підійняв свої могутні віти дуб, майже одноліток нашого дуба, що біля маєтку пана Мєзенцева. Його називають Гнатів дуб. Під час Коліївщини, за переказами, тут стратили одного з найактивніших учасників повстання — Гната.
У селі Дениші, неподалік від монастиря і розвалин цукровиробника і мецената Терещенка, росте найстаріший дуб на Житомирщині в одинадцять обхватів. Люди вірять, що можна обійняти його і загадати бажання. Кажуть — обов’язково справдиться, адже дерево надає сили для здійснення мрій. Дереву — більше 500 років, його діаметр — 5 метрів. Коли обіймаєш, то відчувається кислуватий запах. Біля нього встановлено вказівні стрілки, тому ви не заблукаєте.
Багато легенд оспівують славний на Тернопільщині Довбушів дуб, на Львівщині та Івано-Франківщині лісові велетні бережуть пам’ять про Великого Каменяра, на Волині — про Лесю Українку, на Харківщині — про Григорія Сковороду тощо.
Але, що не кажіть, найбільшої пошани у нашого народу впродовж його багатовікової історії зажив дуб. Щедро оспіваний у піснях і думах, казках та легендах, він і сьогодні залишається символом незламності народного духу, невмирущості його душі.
Сьогодні, на жаль, про вікові дуби мало хто знає і, відповідно, не дбає. Може, через газету ми підключимо громаду, аби врятувати Козацький дуб. Забезпечити їх охорону від хвороб та недбалого ставлення громадян. Кожне з таких дерев повинне мати огорожу, а також щорічно оглядатися фахівцями. Відпочивав там Богдан Хмельницький чи ні — не стільки, гадаю, важливо. Важливо інше — зберегти найстаріше дерево Звягельщини, котре таїть у собі багато таємниць. Сподіватися на воскресіння Катерини ІІ, котра могла би порятувати дуба біля маєтку Мєзенцевих, не варто. Разом із тим (хоч скільки вона не наробила горя Україні), честь їй і хвала тільки за те, що опікувалася багатовіковими деревами, наносячи їх на «свою» карту.
Визначними пам’ятками природи, як викарбувано на камені біля Козацького дуба, повинна опікуватися держава. Хоча я звертався до місцевих екологів, житлово-комунального господарства, працівників з охорони історичної спадщини, але почув наступну відповідь: «Росте ­просто, як зелене ­насадження», «На балансі ніде не стоїть». Проте, чомусь ­стояв на балансі за Радянських часів і про дуба дбали.
Сподіваємося, що цей матеріал дасть поштовх міській владі задуматися над існуванням багатовікового дерева і врятувати його, адже нині є безліч спеціальних матеріалів, якими пломбують вищезгадані ураження і продовжують життя деревам на десятки, а то й на сотні років. Рівненчани ж можуть це робити. А ми чим гірші?