Інформацію про пожежу в селі Крайня Деражня Новоград-Волинського району в п’ятницю, я дізнався наступного дня з Інтернету. Одразу зателефонував до наших пожежників, котрі цей факт підтвердили. А сталося ось що. Дванадцятирічна дівчинка з палаючого будинку через вікно витягла менших братика і сестричку. Подія, скажімо, неординарна.
Після вихідних, у понеділок, я з фотокореспондентом поїхали до даного села. Погода була кепською. Сильний вітер ламав сухе гілля на деревах, що падало на дорогу. Хмарами літало сухе листя, целофанові пакети тощо. Але до місця дісталися без пригод.
Спочатку побували біля пошкодженого вогнем будинку, навколо якого валялися різні, зі слідами гарі, домашні речі. Шматки шиферу від вогню розлетілися на десятки метрів.
Після пожежі родина перейшла тимчасово жити до родичів. Ми їх знайшли. Це була старенька бабуся, будинок котрої теж уже дихає на ладан. У хату нас господарка не впустила. Але юну героїню таки покликала.
Іванка, як себе назвала дівчинка, вийшла з накинутою на плечі легкою курточкою, рука перебинтована — слід від вогню. Мовчазна, серйозна, небалакуча. Доводилося з неї витягувати кожне слово.
Дівчинка сказала, що батьки того вечора пішли на роботу. А вона з братиком і сестричкою дивилися телевізор. Аж раптом відчули запах диму (вже пізніше, як з’ясували пожежники, з пічки випала жарина, і загорілася доріжка), а потім хату охопив вогонь, який відрізав усі шляхи до порятунку. Братик і сестричка почали плакати й задихатися.
Іванка не розгубилася, тут-таки ­руками вибила вікно і, спочатку, через нього витягла 7-річного братика, а потім — 8-річну сестричку.
— Потім я побігла по воду, — ­говорила Іванка, — та гукати людей на допомогу, щоб тушили хату. Відкрили двері, почали гасити. Але не змогли, стеля горіла.
— Тобі не страшно було лізти в ­палаючий будинок? — запитую в юної героїні.
Дівчинка смикає плечима. Замислено, очевидно, згадуючи той моторошний вечір, відказує:
— Я тоді про це не думала. Думала, як врятувати братика і сестричку.
Дивлячись на це юне створіння, на її очі, на її вольовий характер, тоді ­подумалося: така — здатна на будь-які подвиги.
Та найголовніше, як кажуть сусіди, що дітлахи живі та здорові.
Про пожежу в будинку батькам теж повідомили сусіди. Ті миттю примчали додому. Кажуть, що дітей
залишали самих удома, бо мусили працювати.
Тепер погорільці шукають собі нове житло. Та це у наш час не так просто. Все впирається у немалі кошти. Тож сподіваємося, що сільська та районна влади не залишать без уваги цю родину і фінансово їм допоможуть.
У свою чергу, Андрій Наумець, керівник СДПЧ-10, повідомив, що дерев’яний будинок дуже ­швидко горів. Причиною пожежі назвав ­порушення експлуатації пічного ­опалення. Загорілися дерев’яні конструкції біля печі, і вогонь поширився далі. ­Причому вогонь розгорівся так, що шляхи евакуації були відрізані. І якби дівчинка вагалася, то діти просто б задихнулися димом.
А ще Андрій Михайлович повідомив, що на Іванну Козачук подано ­документи до відповідного управління на номінування її як герой-рятівник року.
Безперечно, вона цього заслуговує.