В сосульках, схожий на примару,
Вовк до Сірка улесливо провив:
— Пусти мене, Соколику, в кошару,
Погрітися, до... друзів-Баранів!
Та заспокойся! Не греби полову,
Тобі овець до віку чатувати,
Я тільки проведу розмову,
Що буду їх в Звірраді... представляти.
— Стій, Вовчику! Дай розібратись,
Ти вівці в нас завжди безбожно крав,
Коли ви встигли побрататись,
Як сам пастух в тебе стріляв?!
Якщо не брешеш, то завмри,
Від мене ось хлипни узвару,
Залиш мені лиш зуби й пазури
Та лізь погрітися... в кошару.
Нам без зубів (кажу вже всьоме),
Не визначити істини момент,
Бо слово Вовка — невагоме,
А зуби — сильний аргумент!
Мораль усім дає пораду:
Хоча в житті є простаки,
Коли намітилися вибори в Звірраду, —
Батьками вівців — вмить стають... Вовки!