6 ГРУДНЯ — ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
З 1 вересня 1999 року Україна розпочала миротворчу місію на Балканах. А з 20 квітня цього року до виконання завдань у Косово приступили 134 наших миротворці — військовослужбовці 30-ї окремої механізованої бригади. Декотрі з них, до речі, вже втретє беруть участь у миротворчій місії на Балканах. Як повідомив нам помічник командира національного контингенту зі ЗМІ, майор Іван АРЄФ’ЄВ, у діяльності миротворців останнім часом відбувається реформування — НАТО поступово передає повноваження місцевим правоохоронним органам і структурам міжнародних організацій. Щоправда, у зв’язку з останнім загостренням ситуації на півночі Косово, реформи дещо призупинено.
Які завдання виконують наші солдати миру та що нині відбувається у їх житті, про це нам розповів командир відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, старший сержант Руслан Подейко. Наше спілкування відбулося через Інтернет.
— Руслане, це вже друга ротація у вашій військовій кар’єрі до Косово. Чому вирішили повторно їхати на Балкани?
— Про те, що я плануюсь до складу чергової місії, я дізнався під час навчання в Америці. Перебував на курсах старших керівників, що проходили у березні-вересні 2010-го. Впродовж п’яти місяців я вивчав англійську у штаті Техас на базі Лекланд та опановував на практиці сержантський військовий курс у штаті Джорджія, що на південному сході США.
Вчитися було важко, але цікаво. Найголовніше, що був стимул не просто вивчити мову, а навчитися думати, як американці. А це не так легко, бо потрібно постійно вдосконалюватися. Тож кожна миротворча місія — мій черговий крок у професійному зростанні.
— Ви добровільно обрали непросту і відповідальну професію миротворця?
— Так, ще у 2000 році, коли проходив строкову службу у навчальному центрі, що дислокується у селищі Десна, на Чернігівщині. Вже тоді я цікавився новинами та статтями на миротворчу тематику у військових виданнях. Тоді ж поставив собі за мету залишитися на службі за контрактом, щоб спробувати себе у якості миротворця.
— Основним мотивом, яким ви керувалися, був матеріальний чинник?
— Не є новиною, що військовослужбовці-контрактники лише таким чином можуть покращити своє матеріальне становище. Відверто кажучи, важко жити на одну зарплату втрьох (дитина, дружина і я), коли практично усі гроші витрачаються на оплату житла. Крім того, я навчаюсь в інституті! Тож дружина підтримала мій задум. Хоча би через те, щоб ­придбати власне житло. Можливо, у кредит, але щоб знати, що у майбутньому матимеш дах над головою.
— Якими були вимоги до військових, що зараз пліч-о-пліч з вами виконують завдання у Косово?
— По-перше, військово­службовець повинен бути здоровим та фізично розвинутим, а по-друге, підготовленим у професійному плані, відповідно до своїх обов’язків. Адже будь-яка посада у Косово зобов’язує кожного миротворця бути фахівцем-професіоналом. Тому кожен із нас пройшов бойове злагодження в Україні, потім на базі Об’єднаного багатонаціонального центру бойової підготовки 7-ї армії Збройних сил США у Європі, що знаходиться у німецькому місті Хохенфельц. Перед нами стоїть завдання будь-що діяти грамотно, обережно, гуманно і неупереджено, адже йдеться про захист людей та надання їм допомоги, не викликаючи агресії у місцевого населення.
— Чи направду американська база «Bondsteel», де розташовується наш національний контингент, є найбільшою у Європі? Що вона собою являє?
— Спілкуючись із американськими військовими, я зробив висновок, що «Bondsteel» не є найбільшою американською базою у Європі. Наприклад, площа військово-повітряної бази «Ramstein» (Німеччина) значно перевищує її розміри. А наша база — друга за площею, вона є основною військовою базою американського контингенту, що розташована біля міста Урошевац. Саме тут знаходиться штаб-квартира сил КФОР під командуванням США.
На базі є власний водопровід, телебачення, кінотеатр, торговий центр, майданчики для футболу, баскетболу, волейболу та бейсболу, бібліотека тощо. У відповідності з реформуванням, територію бази скорочуватимуть. Якщо змін у подальшому не відбудеться, наступного літа база припинить своє існування. Гадаємо, у цьому році скорочення військовослужбовців не буде, їх кількість навіть збільшиться — на півночі Косово.
— Ваша ротація триває вже сім місяців. Руслане, а які завдання виконує сьогодні національний контингент?
— Українські військово­службовці день у день виконують поставлені завдання, здійснюючи моніторинг ситуації, синхронізоване патрулювання вздовж адміністративно-розмежувальної лінії Косово-Сербія, спільне патрулювання з косівською поліцією. Загалом за цей час було здійснено більше, ніж 250 різних патрулювань.
Також особовий склад залучається до охорони комунікаційного центру сил КФОР, бази КФОР «NothingHill», а до цього — ще й американської бази «Bondsteel» (на даний час це завдання контингент не виконує).
Під час організації служби на комунікаційному центрі, скажімо, здійснюємо контроль за обслуговуючим персоналом та допуском його на територію центру, аби не допустити виведення об’єкту з ладу.
— Нещодавні конфлікти на півночі Косово якось вплинули на роботу миротворців?
— У нас з’явилися додаткові райони патрулювання на території багатьох муніципалітетів та вздовж адміністративно-розмежувальної лінії Косово-Сербія. Командири спеціальних взводів зосереджують усі свої зусилля на ретельній підготовці підлеглих, недопущенні зривів бойового завдання.
— Чи вистачає вашого рівня знання англійської мови для спілкування із миротворцями інших держав? І як спілкуються решта військовослужбовців національного контингенту?
— Мені вистачає. Звісно, доводиться поповнювати словниковий запас. Зараз я виконую обов’язки зв'язкового офіцера мiж українським пiдроздiлом та американським штабом у Об’єднаному оперативному центрі, де спілкування — тільки англійською мовою. Що стосується особового складу, то за штатом у національному контингенті є посада перекладача. Є й інші офіцери та військовослужбовці-контрактники, котрі володіють англійською.
— Що корисного українці, на вашу думку, могли би запозичити в американських колег?
— Мені до вподоби ставлення американських сержантів до виконання їх обов’язків. Кожен із них має освіту й вважає престижною військову службу за контрактом. Усі — від солдата до офіцера — мають рівні права та можливості, тільки завдання різні. У їх відношеннях проглядається демократичний підхід, головний принцип якого у тому, щоб військовий був забезпечений та морально задоволений усім.
Одного разу я спостерігав таку картину: спілкувалися командир багатонаціональної бойової групи «East» полковник Майкл Шварц та сержант американської армії. Розмовляли, жартували, підколюючи один одного (при цьому, дотримуючись взаємоповаги). Таке у них прийнято вважати нормальними взаємовідносинами.
Кожен із них, у першу чергу, — патріот своєї держави. У їх підсвідомості закладено, що вони — члени одного армійського колективу. Тому офіцери довіряють своїм сержантам, а сержанти в США є лідерами і складають біля 50% від загальної чисельності армії.
— Розкажіть, будь ласка, про побут та дозвілля наших військових.
— Військові своєчасно і добре­ харчуються, займаються спортом. На базі є спортивна організація, що відповідає за моральний стан, добробут і відновлення сил особовим складом сил КФОР. Персонал організовує спортивні змагання, популяризуючи фізичну культуру.
Національний контингент 15-ї ротації вже записав на свій рахунок багато перемог. Так, у забігу, присвяченому Дню пам’яті загиблих у Філіппінській та в інших війнах США, перше місце посів миротворець національного контингенту від Польщі, друге та третє — українці. А під час забігу до Дня Збройних сил США, переможцем став миротворець із Польщі, друге місце — за військовослужбовцем із України, третє місце зайняв американський солдат. Крім того, усі учасники з України потрапили до першої двадцятки у забігах на довгі дистанції.
Також на американській військовій базі проходив футбольний турнір, участь у якому взяли дев’ять команд, представлених військовими колективами та приватними компаніями, що дислокуються на базі. Турнір проходив на футбольному полі бази і проводився за олімпійською системою «на виліт» — два тайми, по 25 хвилин, команди складалися з дев’яти гравців.
Особовий склад команди «Звягель» (від національного контингенту 15-ї ротації) продемонстрував хорошу гру. Втім, наша команда грала другу гру поспіль і всі свої сили віддала суперництву з Польщею. Тож переможцями цього турніру стали албанці (одна з приватних фірм), друге місце вибороли військові з України, третє — поляки.
На мою думку, такі заходи повинні проводитись частіше, тому що є важливим засобом зміцнення дружби і взаєморозуміння між миротворцями з різних країн.
— 6 грудня Збройні сили України відзначатимуть 20-ту річницю з дня створення. Що б ви побажали військовослужбовцям?
— Треба побільше писати про миротворців, котрі захищають честь держави, створюють їй гідний авторитет. Саме оці хлопці у подальшому передаватимуть набуті навики молодому поколінню. Мені особисто хотілось би, щоб, починаючи з верхів нашої влади, всі посадові особи повернулися обличчям до офіцерів, прапорщиків та військових-контрактників і не забували про них.

Від редакції. Висловлюємо велику подяку помічнику командира національного контингенту зі ЗМІ, майору Івану АРЄФ’ЄВУ за надання інформації та фотографій.