Новоград-Волинський славиться як військове містечко. Тут зустрічаються люди з різних міст, навіть із різних країн, навчаються життю, пізнають високі поняття святості дружби, поваги, любові і взаємодопомоги. Новоград лишається в серцях кожної військової родини, що тут жила. У свою чергу, наше місто пишається такою кількістю гідних людей!
Як красиво, коли чоловік у формі! Причому, варто зазначити, що форма пасує і жінкам! А з яким захопленням діти дивляться на наших військовослужбовців. Правда ж, як гордо звучить — «військовослужбовець»!? Люди в армії є дисциплінованими, знають, що таке офіцерська честь, і тому, у них дуже гарні родини. Військові — це просто героїчні люди, на котрих варто рівнятися і яких не соромно наслідувати. Отож, давайте познайомимося з ними ближче…
Сьогодні я хочу розповісти про першу людину, яка зустріла мене в Новограді привітною посмішкою та щирою душею, коли ми з чоловіком так само, як і багато інших військових родин, приїхали сюди.
Виріс у Києві, де навчався у військовому ліцеї імені Івана Богуна, куди тепер по можливості приїздить до своїх рідних. З 2005 року навчався в Харківському університеті повітряних сил імені Івана Кожедуба, і саме в Харкові зустрів своє кохання.
— Кохана і любляча дружина — одна з найважливіших перемог офіцера. Юрію, розкажи, будь ласка, про свою половину.
— Мою кохану звуть Ганною, їй — 24. Дружина в мене — білява, синьоока красуня і просто талановита дівчина. За фахом — майстер із виробництва тканин та трикотажу. Ганна займається дизайном та пошиттям одягу, гарно готує та пече смачнючі торти. Тільки вона завжди змушує мене посміхатись та радіти життю. Завжди поруч, завжди добере потрібні слова. Ганна, не вагаючись, підтримала мене з переїздом до Новограда-Волинського, хоча я розумію, як не просто їй було зважитись лишити рідне місто, дім, батьків, друзів. Згадую перший рік… Звісно, було важкувато, особливо Ганночці. Хоча й рідко виказую, та я ціную все, що вона для мене робить. Незважаючи ні на що, з
2009 року Новоград-Волинський — «наше місто».
— На жаль, молодим родинам зараз нелегко приходиться. Якщо військовослужбовець завжди при роботі, то для дружин не в кожному містечку зна­йдеться робота за фахом…
— Так! Це правда. Саме тому Ганна вимушена часто їздити до свого рідного міста Харкова у справах роботи. Та коли ми разом — я найщасливіша людина!
— Цікавий факт з біографії, що твоє рідне місто — Нойштреліц. Як так вийшло? І чи вважаєш ти Батьківщиною Україну, або ж за визначенням — «країну, в якій народився»?
— На той час батьки, обоє військові, проходили службу у Німечинні, в районному центрі Нойштреліц. Щодо Батьківщини, безумовно, це — Україна!
— Ти маєш медаль з комітету ветеранів Афганістану «За громадянську мужність». Це — дуже особлива відзнака, пов’язана з твоїм батьком, чи не так?
— Так. Мій батько, Рекстін Юрій Альфредович, на жаль, якого я пам’ятаю лише з фотокарток, але яким дуже пишаюся, загинув при виконанні службових обов’язків 12.05.1989 р. в Афганістані. Медаль із комітету ветеранів Афганістану «За громадянську мужність» мені вручили, коли я ще навчався. Таку медаль отримували тільки ті, хто пішов стопами батьків. Це була особлива і дуже важлива для мене подія. Військовим я став завдяки батькові і думаю, що армія робить людей більш відповідальними і стійкими.
— Говорячи про армію, в Новограді багато жінок у формі… Фемінізація, жіноча і чоловіча рівноправність особисто для тебе позитив чи негатив? Жінкам є місце в армії?
— Більш за все — позитив. На прикладі мами, можу впевнено завірити, що жінкам є місце в армії. Жінки ні чим не гірші від чоловіків. Але свою дружину не хочу бачити в армії. Існує безліч небезпек, можливостей опинитись у таких місцях, про які не хочеться й думати. Не хочу навіть уявляти, та якби так склалося, — я би поїхав за дружиною.
— Ну, а якщо твій син вирішить стати військовим, ти його підтримаєш?
— Я не заперечуватиму. Якщо дивитись у корінь, — армія загартовує характер, робить хлопця справжнім чоловіком, дарує справжніх друзів, вчить цінити незриме оком. То чому ні? Я підтримаю кожне його рішення, якщо воно буде гідним хорошої людини, а в цьому я й не сумніваюсь.
— Юрію, якщо б у тебе була можливість щось змінити в Новограді, що це було б? Можливо, з’явились за час проживання в Новограді улюблені місця відпочинку?
— Першочергово, я б звернув увагу на транспорт. Змінив би старі автобуси, бо настільки раритетні тільки в Новограді можна зустріти. А взагалі, мені подобається, що в Новограді є місця, де можна спокійно відпочити, тихенько посидіти на рибалці. Тут гарна природа! Чесно кажучи, мало вільного часу на відпочинок. (посміхається). Добре й те, що є гідні місця активного відпочинку, такі як клуб «Торнадо».
— І останнє питання. Одне-єдине бажання золотої рибки. Як воно прозвучало б?
— Найбільше в житті засмучують хвороби. Особливо, коли це стосується дітей. Хотілося б, щоб люди як не перестали, то хоча б не так часто хворіли. І щоб у нашій країні медицина була на високому рівні та доступна кожному. Тому й всім щиро бажаю міцного здоров’я!
— Дякуємо, Юрію, за відвертість і бажаємо здійснення усіх бажань.
P.S. А ми чекаємо на нових героїв та на цікаві розмови.

РЕКСТІН ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ
25 років, до речі, майже 11 років з яких — у армії, одружений.
Рідне місто: Нойштреліц (Німеччина).
Місце роботи: в/ч А0409 — 30-та окрема механізована бригада, КВ ЗРВ ТБ.
Службові відзнаки:

• медаль із комітету ветеранів Афганістану «За громадянську мужність»;


• 2 медалі за участь у військових парадах;


• медаль «15 років ПВО СВ»;


• медаль «70 років 30 ОМБр».

Життєве кредо: «Ми — щось на зразок поля битви між ангелами і демонами. В нас дійсно є те, що ми не можемо до кінця пояснити, наприклад, недобрі думки, але ми здатні контролювати їх і вибирати в собі найкраще».
Думка колег та друзів: працьовита, безвідмовна і — дуже добра людина.