ДО ДНЯ ВИЗВОЛЕННЯ МІСТА НОВОГРАДА-ВОЛИНСЬКОГО ВІД НІМЕЦЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ
Київ, Керч, Севастополь, Одеса — міста, яким судилося стати містами-героями. Корсунь-Шевченківський та Феодосія нагороджені орденами Вітчизняної війни І ступеня. Проте перелік славних, героїчних міст цими назвами не вичерпується.
Своя гордість, своя слава — у Новограда-Волинського. Наше місто з давних давен було місцем дислокації військ. Так, у письмових джерелах 1649 р. вперше згаданий Звягельський полк чисельністю до 4000 козаків, що сформувався більшістю з жителів міста під проводом полковника Михайла Тиші. Отже, Звягель став полковим містом — не тільки військовою, але й адміністративно-територіальною одиницею.
На початку ХIХ століття Волинь продовжувала залишатися місцем розташування значних військових сил царської імперії. У Житомирі та інших містах губернії, зокрема у Новограді-Волинському, були військові гарнізони. 1806 року тут розташовувався штаб-квартира фельдмаршала М.І.Кутузова (1745-1813). У 1809 р. в місті неодноразово бував генерал-майор артилерії О.П. Єрмолов (1777-1861), відомий російський полководець і державний діяч, який у цей час був начальником резервних військ російської армії у Волинській та Подільській губерніях. У місті у службових справах 1811 р. перебував Д.В.Давидов (1784-1839), один з організаторів і керівників партизанського руху під час війни з Наполеоном, російський поет і письменник. У 1815 р. в Новограді-Волинському служив командиром 1-ї бригади уланської дивізії С.Г. Волконський (1788-1865), герой війни 1812 р., декабрист, прозаїк. Восени 1885 р. у місті було розквартировано 18-ий Вологодський піхотний полк його Величності Короля Румунського (понад 2090 осіб), який був розформований у 1917 р.
З початком Першої світової війни Новоград-Волинський опинився у прифронтовій смузі і став місцем дислокації значної кількості військових частин. У роки громадянської війни місто стало ареною військових дій. У передвоєнні роки до 1939 р. місто залишалося прикордонним, тут, крім військових частин, були військова охорона та митна служба. Тут дислокувалися 14-та кавалерійська дивізія, 131-ий Таращанський полк та 44-та стрілецька дивізія, сформована напередодні російсько-фінської війни.
Але в цій статті мова йтиме не стільки про військову славу минувшини і сьогодення, скільки про Героїв Радянського Союзу — наших земляків та тих, чия доля так чи інакше пов’язана з Новоградом-Волинським, які проживали, проходили службу або боронили наше місто від ворога.
Наш Звягельський край — батьківщина восьми Героїв Радянського Союзу та двох пов­них кавалерів ордена Слави.
Бурковський Анатолій Трохимович народився 10 березня 1916 року в Новограді-Волинському. Під час Великої Вітчизняної війни він — командир батальйону 935-го стрілецького полку 306-ї стрілецької дивізії 42-ї армії Прибалтійського фронту, майор.
За мужність, героїзм та високу майстерність, проявлені в боях при звільненні Латвії, 24 березня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після закінчення війни працював директором ПТУ у Кіровограді. Помер 17 жовтня 1985 р.
Горбко Юрій Миколайович народився у Новограді-Волинському 23 березня 1908 р.
Звання Героя Радянського Союзу командир авіаційної ескадрильї отримав під час радянсько-фінської війни, 21 березня 1940 р. Полковник ­Горбко, командир бомбардирувального авіаційного полку, загинув 27 травня 1942 р.
Похований у місті Єлець Липецької області.
Жайворон Володимир Гнатович, командир батареї мінометного полку, капітан, народився 3 червня 1923 р. в селі Броницька Гута. Загинув 5 грудня 1944 р. під час корегування вогню на переправі через Дунай. Звання Героя Радянського Союзу отримав посмертно.
Козачок Микола Аврамович­ народився в селі Наталівка 26 серпня 1926 р. Звання Героя Радянського Союзу отримав за мужність і героїзм, проявлені в боях за визволення Польщі, 27 лютого 1945 р. Брав участь у штурмі Берліну. З 1976 р. підполковник Козачок жив у місті Єйськ Краснодарського краю, де і помер 28 вересня 2008 р.
Костюк Йосип Степанович народився в селі Орепи 15 квітня 1919 р. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 р. за мужність і героїзм, проявлені під час визволення Польщі, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни жив і працював у Новограді-Волинському. Помер 17 березня 1981 р.
Полянський Степан Іванович — командир роти стрілецького полку, лейтенант, народився в селі Майстрів 5 (18) квітня 1913 р. Звання Героя Радянського Союзу отримав під час радянсько-фінської війни. У роки Великої Вітчизняної війни у боях за визволення Харкова був тяжко поранений і помер від отриманих ран 10 вересня 1943 р. Похований у Харкові на Алеї Слави.
Сірагов Павло Іванович народився 27 березня 1922 р. в Новограді-Волинському. Звання Героя Радянського Союзу отримав 24 березня 1945 р. Після закінчення війни продовжував службу в армії. З лютого 1973 р. полковник Сірагов — у запасі. Жив і працював у Вільнюсі. Помер 22 серпня 2005 р. Похований у Вільнюсі.
Шостацький Григорій ­Миколайович — командир 94-ої гвардійської стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту, гвардії полковник, народився в селі Великі Загайці Тернопільської області. У шість років залишився сиротою і виховувався в Новоград-Волинському дитячому будинку. Закінчив Одеську піхотну школу у 1934 р., вищу військову освіту здобув у 1942 р.
Він вміло керував дивізією, виявивши особисту відвагу і мужність. Загинув 29 січня 1945 р. в бою на річці Одер. Похований у польському місті Вітрувія. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 6 квітня 1945 р. посмертно.
Два наших земляки є повними кавалерами ордена Слави. У Статуті ордена Слави говориться, що ним нагороджуються особи рядового і сержантського складу Червоної Армії, а в авіації — і особи, котрі мають звання молодшого лейтенанта, які виявили у боях за Радянську Батьківщину хоробрість, мужність і героїзм. Орденом Слави І, ІІ та ІІІ ступеня нагороджений Степанюк Володимир Миколайович, який народився у 1921 р. в селі Городниця. Як розвідник танкової бригади, він брав участь у боях під Москвою, на Курській дузі, при форсуванні Дніпра, Вісли, Одра. В запас пішов у званні старшини. Живе у місті Харкові, бере активну участь у діяльності ветеранської організації. Розпорядженням Президента України у 2000 р. йому призначено довічну державну стипендію як учаснику бойових дій у період Великої Вітчизняної війни.
Халан Іон Єфремович народився 1923 р. в селі Немильня. 5 серпня 1944 р. за мужність і героїзм він був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, 31 травня 1945 р. нагороджений орденом Слави ІІ ступеня, 31 травня 1945 р. — орденом Слави І ступеня посмертно. Загинув 9 квітня 1945 р.
У різні часи побували у місті Новограді-Волинському та районі близько 30 Героїв Радянського Союзу.
У червні 1920 р. під час визволення міста від білополяків тут перебували радянські воєначальники, герої громадянської війни, одні з перших маршалів Радянського Союзу, тричі Герої Радянського Союзу командувач 1-ї Кінної армії Будьонний Семен Михайлович (1883-1973), Ворошилов Климент Єфремович (1881-1969) та комісар ескадрону 31-го Білореченського полку (майбутній генерал-лейтенант) Кривошеїн Семен Мойсейович (1899-1978), Герой Радянського Союзу (це почесне звання він отримав 29 травня 1945 р.). Новоград-Волинській військовій операції (червень 1920 р.) присвячені окремі глави спогадів командарма С.М.Будьонного «Пройденный путь» і комісара 31-го полку С.М.Кривошеїна «Сквозь бури».
У цей же час точилися запеклі бої біля села Гульськ силами 4-ї кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії, якою командував Тимошенко Семен Костянтинович (1895-1970), згодом маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу (це звання він отримав у 1940 р. під час радянсько-фінської війни та у 1965 р. за заслуги перед Батьківщиною та Збройними силами СРСР).
У складі 6-ї кавалерійської дивізії Новоград-Волинський від білополяків боронили ще два майбутні маршали — ­Москаленко Кирило Семенович (1902-1986) — двічі Герой Радянського Союзу та Мерецков Кирило Опанасович (1897-1969), про що Кирило Опанасович згадує у своїй книзі «На службе народу».
А Москаленка К.С. доля ще раз звела з Новоградом-Волинським. Командиром 1-ї моторизованої протитанкової артилерійської бригади він брав участь в оборонних боях за наше місто у 1941 році. Цей важкий період Великої Вітчизняної війни він описав у книзі «На південно-західному напряму».
Рибалко Павло Семенович (1894-1948) — радянський воєначальник, маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. Його ім’я пов’язане з Новоградом-Волинським. Першого липня 1920 року після визволення міста від білополяків відновив роботу ревком, який очолив Рибалко. Поступово в місті налагоджувалося мирне життя.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Новограді-Волинському проходили військову службу командувач 1-им Білоруським фронтом, згодом — 2-им Білоруським фронтом, маршал Радянського Союзу двічі Герой Радянського Союзу Рокоссовський Костянтин Костянтинович (1896-1968) та Єрьоменко Андрій Іванович (1892-1970), маршал Радянського Союзу, Герой Радянського Союзу. Упродовж 1940-1941 років у місті розміщувався штаб 9-го механізованого корпусу, командиром якого був Рокоссовський. А 1932-1940 рр. в Новограді-Волинському розміщувався штаб 14-ї кавалерійської дивізії ім. Пархоменка, передислокованої з міста Тамбова, у якій з 1919 р. до 1938 р. проходив службу Єрьоменко.
У 1933-1935 роках у місті працював Медведєв Дмитро Миколайович (1898-1954) — командир партизанського розвідувально-диверсійного загону «Переможці», полковник, Герой Радянського Союзу. У жовтні 1933 він, начальник Новоград-Волинського відділу ГПУ, організував дитячу комуну №2, в якій близько 300 безпритульним дітям була надана допомога одягом, харчуванням та проживанням, налагоджене навчання.
Повний кавалер ордена Слави Абдураманов Сеїт Небі (1914-1987) навесні 1941 р., закінчивши школу молодших командирів, проходив військову службу в артилерійській частині у Новограді-Волинському. Тут він і зустрів початок Великої Вітчизняної війни, боронив наше місто від ворога.
Серед прославлених визволителів Новограда-Волинського від німецько-фашистських загарбників — двічі Герой Радянського Союзу командувач 60-ої армії генерал-лейтенант Черняховський Іван Данилович (1907-1945). 8-ма стрілецька дивізія 60-ої армії визволяла південну частину Новограда-Волинського від села Кикова і південніше та Ярунський район.
Герой Радянського Союзу Пухов Микола Павлович (1895-1958), генерал-лейтенант — командувач 13-ї армії Українського фронту, що ви­зволяла наше місто. Він побував у Новограді-Волинському ще раз у 1947 році. У своїй книзі «Роки випробувань» він згадує: «На рассвете 1 января, ликвидировав предмостное укрепление врага на реке Случ, части генералов Кирюхина и Аникушкина ворвались в Новоград-Волынский. 3 января после упорных уличных боев они полностью очистили город от противника… Наступавшие советские войска проявляли невиданный героизм. Среди отличившихся в боях командиров соединений, следует назвать генерал-майора Панкратова, дивизия которого получила наименование «Новоград-Волынской». В 1947 году, будучи в том городе, я заходил на могилу генерала и долго стоял над ней, вспоминал события минувшей войны, восхищаясь и гордясь отвагой и воинским мастерством своих соратников». У цій книзі генерал пише, що на початку 1944 р. у Новограді-Волинському та в Сарнах побував Микита Сергійович Хрущов (1894-1971), Герой Радянського Союзу і тричі Герой Соціалістичної Праці: «Он знакомился с состоянием освобожденных районов и тут же давал указания, что и как нужно делать на первых порах, чтобы нормализовать жизнь местного населения».
Серед визволителів нашого міста — Герої Радянського Союзу: Бабак Петро Корнійович (1914-1992), почесний громадянин Новограда-Волинського, командир 479-го стрілецького полку колишньої 149-ї Новоград-Волинської стрілецької дивізії, полковник; Бабанов Дмитро Васильович (1908-1964) — командир батальйону 868-го стрілецького полку 287-ї стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту, майор; Кирюхін Микола Іванович (1896-1953) — командир 24-го стрілецького корпусу 60-ї армії Центрального фронту, генерал-майор; Кисельов Олександр Якович (1907-1945) — командир 140-ї Сибірської Новгород-Сіверської стрілецької дивізії 101-го Львівського стрілецького корпусу 38-ї армії 4-го Українського фронту, генерал-майор.
Під час визволення Новограда-Волинського військами 13-ї армії і 25-го танкового корпусу разом із воїнами-фронтовиками брали участь і партизани із партизанського з’єднання Грабчака Андрія Михайловича (1910-1973), Героя Радянського Союзу.
Восени 1942 р. Новоград-Волинський підпільний комітет сформував у районі сіл Таращанка і Красилівка партизанський загін ім. 25-річчя Радянської України, командиром якого був Фільков Василь Петрович (1913-1943) і якому за героїзм та особливі заслуги у розвитку партизанського руху було присвоєно звання Героя Радянського Союзу ­(посмертно).
У Федорівському лісі навесні 1943 було сформовано партизанський загін ім. Молотова, командиром якого був Ареф’єв Костянтин Артемович (1915-1948), Герой Радянського Союзу.
Є під Городницею пам’ятний знак біля партизанського дуба, де значиться, що тут у 1941-1943 роках перетиналися бойові шляхи партизанських з’єднань, які очолювали прославлені командири, серед яких: двічі Герої Радянського Союзу Ковпак Сидір Артемович (1887-1967),
командир партизанського з’єднання, згодом — 1-ї Української партизанської дивізії, генерал-майор; Федоров Олексій Федорович (1901-1989), командир партизанського з’єднання, генерал-майор; Герої Радянського Союзу Сабуров Олександр Миколайович (1908-1974),у 1942-1944 роках — командир партизанського з’єднання, генерал-майор; Наумов Михайло Іванович (1908-1974), командир партизанського кавалерійського з’єднання; Грабчак Андрій Михайлович (1910-1973), командир партизанського з’єднання, майор.
Активним учасником партизанської боротьби був Квітінський В’ячеслав Антонович (1920-1995). Звання Героя Радянського Союзу командир партизанської бригади партизанського з’єднання Грабчак А.М. одержав за виконання бойових завдань командування та особливі заслуги в розвитку партизанського руху. Після війни він закінчив Київський державний університет ім.Т.Шевченка. Жив і працював у Києві. Помер 30 листопада 1995 р. Похований на Байковому кладовищі.
У 1953-1956 роках у Новограді-Волинському проходили дійсну військову службу командир танка, гвардії сержант Соловйов Олексій Дмитрович (1934-1956) та Горячев Іван Михайлович — механік-водій танка. Восени 1956 р. вони брали участь в угорських подіях, (офіційно іменувалися як «придушення контрреволюційного заколоту»). 9 листопада 1956 року вони ціною свого життя врятували мирних жителів Угорщини. Звання Героя Радянського Союзу їм було присвоєно 18 грудня 1956 року посмертно. Поховані обидва в угорському місті Кечкемет.
Новоград-Волинський став місцем служби Героїв Радянського союзу Найдіна Григорія Миколайовича — командира танку 9-го танкового полку 5-ї танкової дивізії Західного фронту та Половця Івана Кузьмовича (1908-1985) — командира 42-го гвардійського полку 13-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї армії 2-го Українського фронту. Після Перемоги відважний танкіст Найдін продовжував службу в армії, закінчив Воєнну академію бронетанкових і механізованих військ.
З 1966 полковник Найдін жив і працював у Бердичеві. Помер 10 грудня 1977 р. Похований у Бердичеві.
Благодатна звягельська земля прийняла на вічний спокій ще п’ятьох Героїв Радянського Союзу, котрі проживали у Новограді-Волинському. Це — Ведмеденко Іван Іванович (1921-1997), Ліпаткін Федір Якимович (1918-1952), Распопов Іван Єгорович (1918-1961), Філософов Олександр Олександрович (1924-1984) та Шевченко Михайло Степанович (1911-1992).
Можливо, це не повний перелік прізвищ Героїв Радянського Союзу, в долі яких був Новоград-Волинський.
Враховуючи вікову історію нашого краю, про що неодноразово йшлося на сторінках газет, та наведений матеріал, є всі підстави вважати Новоград-Волинський містом військової слави.
І дуже шкода, що Верховна Рада не підтримала ініціативи Комітету ветеранів війни Організації ветеранів України про запровадження в Україні звання «Місто військової ­слави».
Це б сприяло збереженню історичної пам’яті про визначні події Великої Вітчизняної війни, які визнав увесь світ, активізації патріотичної роботи та виховання прийдешніх поколінь на героїчних прикладах і традиціях, виявлених нашим народом у боротьбі з фашизмом, що так актуально у наш час. Тим більше, що цей Закон не потребує асигнувань із Державного бюджету України.
Та, мабуть, тим, кому народ України довірив свою долю, геть не потрібні ані історична правда і пам’ять, ані істинний патріотизм, ані духовність молоді та майбутнє нашої держави.