Бог сотворив райську місцину —
Землею назвав він своє творіння,
Найкраща планета поміж планетами —
Її берегти нам заповідано.
Тут ти вмиваєшся зранку росою,
По шовкових травах ходиш босою,
Повітря вдихаєш на повні груди,
Поглянь же навколо — як гарно усюди!
Верба над водою гілочками в’ється,
Джерельна водичка струмочком ллється,
Струмок той радіє, дзвенить, сміється —
Це рай наяву — так у мить ту здається!
Вітер кульбабою в полі грає,
Зозуля кує, соловейко співає,
І щедро в нас родить хліб на ріллі —
Вклонімося разом ми рідній Землі!
Безцінний дарунок Бог людям зробив
І втішився, що таки догодив,
Однак ми про милість велику забули —
Міста і села неначе поснули.
Пустує Земля, бур’яном заростає,
А від людей — подяки немає.
Всі думають зараз про бізнес, фінанси,
Як кого обхитрити, отримати шанси…
І шепче Земля: «Це ж для вас я квітую,
Усе, що найкраще — вам подарую,
Даю вам здоровя, наснагу, лікую,
Сама ж я жива — усе бачу і чую!
Молю вас, шануйте, поки я ще з вами,
Хай буде любов і добро разом з нами!
Не будьте байдужі, ліниві, пасивні,
Не будьте жорстокі і агресивні!»
Земля нас усіх як дітей приголубить —
Вона, наче ненька, дітей своїх любить.
То скільки ще можемо Землю труїти,
Цілюще повітря — жорстоко бруднити?
Скажіть мені, люди: «Чи я вам не мати?
Навіщо ж мене так жорстоко карати?
Ви — діти мої, хіба ж я вам не рідна?
Невже я нікому із вас не потрібна?»
І просить Земля — може, хтось порятує,
Та людство глухе — ті благання не чує!
О люди! Нарешті таки схаменіться,
Землі своїй рідній в пошані вклоніться,
Хай гордість і ненависть душу не крають,
Землі ж бо такої ніде більш немає!