— Алло! «Нашваш радіо»?
— Так! Ви хочете когось привітати?
— Ну, еге!
— Нуеге хочете привітати?
— Та ні! Другана! Васяню Жареного!
— Василя?
— Ну, еге!
— Жарений — це прізвище?
— Ні, поганяло.
— У нас так не прийнято.
— Я плачу бабки!
— З чим будете вітати Василя Ж… Жа… Жареного?
— З тридцатніком!
— З тридцятиріччям?
— Тіпа того!
— А коли в нього…
— Завтра!
— Яке вітання будете передавати?
— Не догнав.
— Текст вітання приготували?
— Ні, не еге. А це мені треба його готувати?
— А як же! Ну, можемо і ми, але…
— Я плачу бабки! Підказуйте.
— Ну, наприклад: дорогий друже, Василю! Вітаю тебе…
— Коротше, я догнав. Записуйте. Васяня! Друган! Друган-Васяня-друган! Як, нормально?
— Ми підкорегуємо.
— Шо там сказали про корито?
— Нормально, кажемо, все!
— А. Ну, так я ж поет! Це було, коли я ще сопливим протирав останні штани на парті, таке був ушкварив про пацанов своїх!.. Прочитать?
— Давайте ліпше про Васяню. Жареного.
— Давайте. Але дарма мене не послухали. Вещ то шо нада.
— Іншим разом.
— Домовилися! Про Васяню… Друган! Бодя Лисий тебе не забуває. Прийми вітання від поета! Ну, від мене, значить. Слухай. Ти — пацан кльовий і фартовий! Із тридцатніком тебе, Васяня! Люби свободу, як життя! Крокуй весело по жизні, клопа дави і масть тримай! І ти, Свєтка, класна Мальвіна…
— Е, е, е! А це ще хто?
— Подруга Васькина. Нічого шкирла.
— У неї що, теж день народження?
— Не еге. Вже пройшло.
— Так до чого тут Свєтка?
— Як до чого?! Вона ж, тіпа, мочалка дружбана! Тридцатнік разом терти будуть завтра.
— Гаразд. У вас усе? Бо в нас мало часу.
— Васяня, вибач…
— Він вас зараз не чує. Поки йде підготовка до...
— Та я поняв, не тупий. Васяня! Тут у них регламент… Коротше, Свєтці привєт! А тобі дарую наш любимий шансон «Жили-були Васяня і Бодяня»! Ну, ти поняв про шо я. Відірватися тобі завтра по повній! Твій друган Бодя Лисий! Бувай!