www.zvyagel.com.ua









free counters Яндекс.Метрика
Украина онлайн


«Якщо немає в Інтернеті, — вас не існує»

05 Лютого 2021 | Оприлюднив: | 55 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

ЗА ВИСЛОВОМ БІЛЛА ГЕЙТСА, НОВОГРАДА/ЗВЯГЕЛЯ МАЙЖЕ НЕ ІСНУЄ?
Майже не існує в Інтернеті — разом із Біллом Гейтсом вважає і Віталій Терещук, один з ініціаторів створення віртуального музею міста zwiahel.info: «Наявність низки приватних груп у Фейсбуці та кількох новинних сайтів ніяк не виправляє ситуації. Це — просто катастрофа, якщо говорити в контексті підготовки до святкування ювілею Лесі Українки». Попри те, що з усіх сил Віталій намагається популяризувати місцеву історію.
Віталій мешкає й працює в столиці, але разом із друзями-ентузіастами підтримує віртуальний музей Звягеля. Ми поговорили про відновлення Звягельського замку в первісному вигляді (у проєкті чоловік брав участь, про це далі піде мова). На думку багатьох краєзнавців, сучасна реконструкція фортеці — чи не єдиний шанс зробити нарешті з нашого містечка туристичний центр: «У якому стані те, що залишилося? Кінотеатр, який пережив війну, але не пережив сучасних господарів. Знищили будівлю дворянського зібрання, на місці якої звели Прозорий офіс. І чи можна роздивитися за ятками поштову станцію, де, як вважається, зупинявся Тарас Шевченко?» — історичну спадщину Новограда-Волинського можна не зберегти.

ПАТРІОТИ МІСТА СТВОРИЛИ ВІРТУАЛЬНИЙ МУЗЕЙ
— Оригінальна ідея — понад 10 років тому створити віртуальний музей міста. А кому вона належить?
— Трьом небайдужим мешканцям та патріотам: Євгену Луконіну, Вікторові Іконнікову та мені.
— Як і коли з’явився цей задум, чого прагнули досягнути автори його реалізацією?
— Під час численних обговорень у 2009-му році виникла ідея, що наше стародавнє місто повинно мати свій історичний чи краєзнавчий музей. Оскільки такого музею в місті тоді ще не було, то ми, близькі до IT сфери люди, вирішили, що найкращою формою для втілення цього задуму є створення сайту-музею.
Розпочалася робота з розробки сайту, пошуку матеріалів. Вагому підтримку надав пан Олександр Гембарський, який дав дозвіл на використання краєзнавчих матеріалів, опублікованих видавництвом «НОВОград».
13 травня 2010 року була зареєстрована адреса zwiahel.info. Цей день ми вважаємо днем народження нашого віртуального музею. Уже понад 10 років цей сайт існує та розвивається. Я особисто забезпечую підтримку та розвиток, наповнення його матеріалами. Пошук матеріалів здійснюють брати Віктор та Володимир Іконнікови. Порадами та критикою допомагав учитель інформатики школи №7 Анатолій Сахно.
Чимало людей охоче надавали нам найрізноманітнішу підтримку, і, користуючись нагодою, я хочу всім подякувати. Список наших помічників опублікований на спеціальній сторінці сайту. Окремо хочу висловити вдячність колишньому меру Володимирові Загривому за фінансову підтримку віртуального музею.
— Здебільшого контент віртуального музею — архівні відео авторства відеооператора Василя Мельника. Цікавий матеріал, адже раніше масово знімати відео не було технічної змоги. Тож ви транслюєте в маси, свого роду, ексклюзив для міста, де йдеться про спільне минуле, де люди можуть впізнати себе колишніх, де збереглися спогади. Зокрема про тих містян, кого вже немає.
— Те, що контент віртуального музею переважно складають архівні відео, — далеко не так. На сайті опубліковані майже 5 тисяч світлин, саме вони утворюють основу, а відеоматеріалів наразі — лише півсотні. Тривалий час відеозаписів було вкрай мало. Одержання в розпорядження музею унікального архіву Василя Мельника — просто фантастичний подарунок. За це окрема подяка і пану Василю, і його доньці Ользі (вона працює практичним психологом у КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників»). Ці матеріали зараз активно публікуються на сайті, тож у тих, хто лише нещодавно приєднався до нас, може скластися враження, що ми публікуємо лише історичні відео.
МІСЦЕВЕ ВІДЕО — ЕКСКЛЮЗИВ
Якщо говорити про ексклюзивність, то вона з’явилася далеко не одразу. Спочатку основу віртуального музею складали матеріали книги «Новоград-Волинський. Історія міста» (гадаю, багатьом відомої), що побачила світ у тому ж 2010-му році, а також — дореволюційні світлини, добре знайомі всім, хто цікавився історією міста.
Із часом наші пошуки дали свої плоди. Сайт став наповнюватися світлинами з сімейних архівів, зібрань деяких шкіл міста тощо. Величезною вдачею було одержання велетенського архіву фотоплівок учителя школи №5 Євгенія Боровського, який активно фотографував не лише життя школи, але й події в місті у 1960-80 роках.

Окрема величезна подяка відомому сучасному фотографу міста, багаторічному фотокореспонденту газети «Лесин край» Ігорю Боремському, який надав доступ до власного архіву світлин. Потім з’явилося, як уже зазначалося, багато відеозаписів. І це все дійсно дозволяє говорити про ексклюзивність віртуального музею.
— Які відгуки отримуєте? На яку оцінку своєї віртуальної роботи очікуєте?
— На оцінки ми не дуже розраховуємо, бо не заради них ми це все робимо. Найкращими оцінками є вдячні дописи відвідувачів. Ну, і одержувати «вподобайки» теж приємно (сміється — авт.).
Відгуки — найболючіше для нас питання. Обговорюючи ідею сайту, ми дуже розраховували на зворотній зв’язок, що дозволив би одержати цікаві відомості з життя містян та додати маловідомі штрихи до історії. На жаль, цей «фідбек» був мінімальним.
Трохи покращило ситуацію створення сторінки віртуального музею у Facebook. Але, на жаль, все ж зворотний зв’язок не дуже відчутний. Однією з причин, ймовірно, є те, що люди, які могли б розказати цікаві історії, з огляду на поважний вік не є активними користувачами Інтернету або, як «історично» склалося, є переважно користувачами російської мережі «Одноклассники», яку, зі зрозумілих причин, ми не задіюємо для просування віртуального музею.
Кому потрібна віртуальна історія?
— Що думаєте з приводу втілення віртуальних екскурсій Звягелем? Можливо, якісь інші цікаві ідеї в цьому напрямку хотіли б реалізувати?
— Цей проєкт є «нішевим», розрахованим на тих, хто цікавиться історією міста. Онлайновий формат дозволяє включати у свою «орбіту» також тих, хто з різних причин покинув Новоград-Волинський, але зберіг про нього добру пам’ять. Формат вебсайту дозволяє публікувати широкий спектр матеріалів: світлини, відеоролики, книги, статті тощо. І навіть реалізовувати віртуальні екскурсії.
По-перше, якщо кортить просто «віртуально» прогулятися вулицями міста, то цю функцію чудово виконує сервіс «Гугл.Карти». По-друге, якщо говорити про «серйозні» проєкти на кшталт відеороликів, 3D-графіки і т.п. речей, то це вимагає серйозних ресурсів. Насамперед людських та фінансових. Чи є вони в нашому місті (і чи є бажання їх шукати) — це питання відкрите.
— Чи доводиться в межах віртуального музею співпрацювати, спілкуватися з місцевими краєзнавцями?
— Так, на сайті представлені дослідження багатьох людей, які займалися чи займаються дослідженнями історії нашого міста. І хоча наш сайт не став майданчиком для публікації краєзнавчих матеріалів — дослідники природно воліють публікуватися в наукових часописах та збірниках матеріалів конференцій, тим не менше, ми завжди відкриті для такої співпраці. Окремо хочу подякувати панові Леоніду Когану, чиї грунтовні консультації не раз допомагали нам.
— Наше місто готується до святкування 150-річчя з нагоди дня народження землячки Лесі Українки. З цього приводу були якісь пропозиції до віртуального музею? Є ідеї, побажання для реалізації в цьому контексті?
— Ні. Жодних звернень до нас із цього приводу не було. Думаю, насамперед цим повинні займатися місцева влада й наші три музеї. Я готовий у разі потреби використати сайт віртуального музею як майданчик для публікацій відповідних матеріалів.
Ще одним можливим напрямом співпраці, насамперед із музеєм Лесі Українки, могло б стати створення на базі сайту zwiahel.info окремої сторінки, присвяченої цьому музею.
Вважаю відсутність повноцінного сайту цього музею (інших наших музеїв) уже втраченою можливістю популяризувати місто напередодні ювілею. Біллу Гейтсу приписують відому фразу: «Якщо вас немає в Інтернеті, отже, вас не існує». На жаль, за цією логікою, Новограда/Звягеля майже не існує, бо наявність низки приватних груп у Facebook та декількох новинних сайтів аж ніяк не виправляють ситуації.
І це просто катастрофа, якщо говорити в контексті підготовки до святкування ювілею Лесі Українки.
— Яку саме участь ви брали у створенні історичного ролика 3D-моделі Звягельського замку? Результат цієї грунтовної командної роботи здобув багато схвальних відгуків містян, а вам особисто автори дякували за надані матеріали.
— Так, я з приємністю і гордістю можу сказати, що мав честь долучитися до цієї справи. До віртуального музею звертався архітектор Валерій Міщенко, котрий займався реконструкцією. Мною була надана низка історичних матеріалів (карт, світлин тощо). Коли з’явилася ця фантастична реконструкція, я, розуміючи, що там є й часточка нашої участі, чи не вперше усвідомив, що всі наші зусилля зі створення віртуального музею не були марними.
ЗНАЙТИ КОШТИ НА ВІДНОВЛЕННЯ ФОРТЕЦІ — ЗАВДАННЯ ВЛАДИ
— Як, на вашу думку, чи вдасться місту реалізувати подібну ідею, щоб привабити туристів? Не секрет, що на це потрібні значні кошти, час і підтримка потужних меценатів.
— Думаю, відновлення Звягельського замку в його первісному вигляді — чи не єдиний шанс зробити з нашого містечка туристичний центр. Те, що це може спрацювати, прекрасно демонструє досвід Кам’янця-Подільського. Це місто свій замок змогло перетворити на чудову, популярну туристичну атракцію.
Так, для цього потрібні кошти, і саме це є завданням для можновладців. Величезна дослідницька робота вже проведена, маю на увазі згадану 3D-реконструкцію. І це мало б замінити той жах, що був зроблений під час реконструкції території фортеці наприкінці 1980-х.
Не слід переживати, що відновлений замок буде не автентичним, адже історичні центри таких міст, як Варшава і Дрезден, палаци передмість Санкт-Петербурга (Петергоф, Царське село тощо) — не справжні: їх відновили з руїн після Другої світової війни за старими кресленнями й світлинами. І це не заважає ними захоплюватися!
Замок, фортеця — ідеальна локація для проведення заходів: фестивалів, концертів, змагань, виставок. За прикладами далеко їздити не потрібно — це давно, із успіхом роблять у згаданому Кам’янці-Подільському, Білгороді (Аккерманська фортеця), Мукачеві (Замок «Паланок») тощо. Так що кошти, інвестовані у відновлення Звягельського замку, окупилися б.
НЕ МОЖНА НЕСКІНЧЕННО ЕКСПЛУАТУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
— Так, це важливий компонент нашої привабливості, але й, крім того, нам є що показати туристам. Незважаючи на те, що історичних будівель уже майже не лишилося і вони в наш час продовжують зникати.
Остання втрата — будівля дворянського зібрання, на місці якого звели Прозорий офіс. А в якому стані те, що залишилося? Кінотеатр, який пережив війну, — не пережив сучасних «господарів». А чи можуть гості міста роздивитися за торговими ятками поштову станцію, де, як вважається, зупинявся Тарас Шевченко? Уже ні.
— Хвилю обговорень викликала новина про створення ініціативної групи, що вивчатиме думки щодо повернення місту історичної назви. Багато хто ставиться до ідеї негативно, мотивуючи рішення нагальнішими проблемами. Що ви думаєте з цього приводу? Адже віртуальний музей носить історичну назву міста.
— Ви фактично відповіли на своє запитання. У мене не виникає жодних сумнівів щодо того, яке ім’я повинно носити наше місто — тільки Звягель. Простір імен, що нас оточують, значною мірою формує наше світосприйняття. Це чудово розуміли політики в будь-які часи, особливо ті, хто приходив на чужі землі. Змінюючи назви міст, сіл, вулиць, площ, вони демонструють свою владу: «Ми тут, і ми можемо це робити». Це як помітити територію — я тут був, і вона моя. Наприклад, пам’ятаємо з історії про знаменитий Тільзитський мир 1807-го року. Але годі шукати на мапі той Тільзит — нині це містечко Совєтськ.
Повернення історичних назв є вкрай важливим елементом відновлення історичної пам’яті.
А щодо тих, хто говорить, що це не на часі, що є інші проблеми, що назву (мову, культуру, віру тощо) «на хліб не намастиш» — дискусія з тими, хто мислить винятково категоріями «що можна намастити на хліб», немає сенсу.
— Якими ви бачите перспективи розвитку віртуального музею?
— Мені важко говорити про перспективи, оскільки це зале-жить від найціннішого й невідновного ресурсу — часу. Ми всі, хто є командою віртуального музею, займаємося цим у вільний час, за власний кошт. Усе робиться власними силами. Матеріалів дуже багато, чимало зусиль вимагає оцифровування фотоплівок, відеокасет. На сайті не опубліковано й половини того, що в нас є на сьогодні. Зокрема, є цікаві матеріали з архіву музею школи №7, за що дякую керівнику музею Олені Суховій. Але хочу вірити, що цей проєкт житиме й розвиватиметься.
— Ви мешкаєте в столиці? У якій сфері працюєте? Що Вас пов’язує з Новоградом?
— Багато років працюю в сфері вищої освіти як викладач і, власне зараз, як аналітик. Займаюся дослідженнями в цій сфері. Новоград — рідне місто. Тут живуть мої батьки, мої друзі, знайомі. Я в місті буваю доволі часто.
— Нещодавно ви захистили дисертацію за спеціальністю «Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку» у Чернівецькому національному університеті імені Ю.Федьковича. Чим для вас є здобуття наукового ступеня доктора політичних наук і як залежатиме від цього самореалізація?
— Про це важко зараз говорити. Ще не дуже усвідомив, що цей «квест» нарешті завершено. Для мене важливо не зупинятися на досягнутому. Лише вперед! Наука — це чудовий простір для самореалізації. Насамперед тому, що вона самоцінна. А проміжні результати у вигляді певних дипломів — лише фіксація певних здобутків.
— Дякую за розмову. Сподіваємося, ідея з віртуальним музеєм матиме розквіт і буде цікавою як для авторів, так і для всіх нас, містян.

Юлія КЛИМЧУК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки:, , ,