Таке, м’яко кажучи, неподобство бачать ось уже тривалий час кожен день тисячі пасажирів, які користуються послугами центрального міського автовокзалу. Бачать сотні мешканців міста і району, які відвідують лікарню. Бачить чимало мешканців міста, які в неділю йдуть на ринок, і їхні діти, котрі поспішають до школи, а також депутати всіх рівнів і місцеві чиновники, які часто проходять рогом вулиць Войкова-Медвєдєва.
І справа тут не в ставленні окремих громадян до Д.М.Медвєдєва як до особи і колишнього керівника місцевого відділку НКВС. Думається, що статус Героя Радянського Союзу, отриманий ним у період Вітчизняної війни, зобов’язує усіх нас, хто наголошує на постійній увазі вдячних поколінь до пам’яті захисників Вітчизни, уникати подібних ситуацій, як це видно на фотознімку. Подібне досить сумнівне сусідство двох табличок наводить сьогодні на невеселі роздуми про справжню цінність пам’яті щодо ветеранів Великої Вітчизняної, яка здебільшого обмежується лише привітаннями, покладанням вінків на могили полеглих і невеликою матеріальною допомогою ще живим у відповідні свята.
Меморіальна табличка встановлена відповідним рішенням органів влади і, як об’єкт матеріальної і духовної культури, вимагає до себе відповідного ставлення. Час, що минув від її встановлення, вплинув на якість напису, що читається вже не чітко. А таких табличок є в місті не одна.
Деякі написи потрібно оновити навіть із огляду на те, що в зазначених датах знайшли місце помилки. Здається, що в місті є офіційні державні установи, що зобов’язані слідкувати за станом пам’ятних табличок і оновлювати їхні тексти, є громадські організації, які в своїх статутах записали про турботу стосовно пам’яток культури, і навіть окремі партії, які з піною на вустах обстоюють цінність сталінської епохи, все, що пов’язане з нею. Оскільки звання Героя СРСР було встановлено саме в цей період, то вони і повинні були б першими бити на сполох. Проте насправді у їх керівників, вочевидь, інші плани, аніж турбота про збереження пам’яті про героїв Вітчизняної війни.
Пам’ятається, що на одному із засідань топонімічної комісії, де розглядалося питання про перейменування вулиці Урицького у вулицю Героя Радянського Союзу Павла Сірагова, уродженця нашого міста, було вирішено встановити спеціальну табличку, аби люди знали, на честь кого названа ця вулиця. Спливло чимало часу, а табличка так і не встановлена, хоча багато коштів це б не забрало. У скрутні часи ми часто маримо про зведення величних пам’ятників на честь тих чи інших подій або осіб. На жаль, забуваємо і про ті невеликі пам’ятки духовної і матеріальної культури, визначені за офіційними рішеннями органів влади декілька десятків років тому. Вони не мають якогось ультраідеологічного спрямування і є даниною пам’яті людям, котрі захищали свою Вітчизну. Про це потрібно пам’ятати, правдиво доносити прийдешнім поколінням.