Мабуть, цьому чоловікові балачки про пенсійну реформу та її привабливі перспективи для трудового люду, про що впродовж минулого року з різних трибун гаряче запевняли нас деякі високопосадовці, допекли до живих печінок. Отож якогось разу, по-своєму коментуючи деякі положення нового пенсійного Закону (на той час ще не затвердженого для впровадження в життя), різко мовив:
— Згідно з Конституцією, кожен громадянин України, який досяг пенсійного віку, має право вийти на пенсію. Але ж і не зобов’язаний... А працюючих пенсіонерів не повинно бути. Бо в умовах безробіття це — аморально. І порушення Божої заповіді «люби ближнього». Адже працюючому пенсіонеру не болить, скільки безробітних чекає, аби він звільнився. Недарма ж, мабуть, у деяких країнах, наприклад, в Іспанії, законом забороняється пенсіонерам працювати, бо й пенсію скасують, як хто цього не дотримується.
Щиро кажучи, від Валерія Петровича (так його звуть), завжди спокійного, з вдумливими і виваженими оцінками тих чи інших подій, ситуацій, такої категоричності я не сподівалася. Однак, оговтавшись, стала заперечувати:
— А хіба той пенсіонер з доброго життя продовжує працювати? Для більшості — це якраз можливість хоча б певною мірою поліпшити свій фінансовий стан за рахунок того, що отримує і заробітну плату і пенсію. І аморально найперше те, що призначена державою пенсія дуже багатьом трудягам, мабуть, більшості, не гарантує не тільки гідного, а хоча б більш-менш пристойного матеріального забезпечення. Куди вже нам, як європейцям, після виходу на пенсію по світах їздити туристами та на морях-океанах відпочивати...
— Отож кажу: з якого боку не підійди, працюючий пенсіонер — і тому також, що він змушений трудитися мало не до останнього подиху, — це аморально, — підсумував Валерій Петрович і додав ще декілька зауважень до питання, обговорення якого в нас несподівано виникло:
— Хай так, якщо, можливо, і є в тому нагальна потреба, то працює людина після виходу на пенсію та отримує заробітну плату. Але тоді треба їй за кожний відпрацьований місяць надбавку нараховувати, скажімо, один відсоток чи піввідсотка до заробітку. Авжеж, знаю, що у новому пенсійному Законі визначено: за кожні півроку пізнішого виходу на пенсію доплачуватимуть по 2,5 відсотка.
Звичайно, в цій дискусії, що ненароком зав’язалася, не залишилося поза нашою увагою і питання про страховий стаж. Адже за новим пенсійним Законом його підвищено чоловікам і жінкам на десять років, а пенсійний вік жінкам збільшено до шістдесяти років.
— І тут справедливості бракує, — зауважив мій співбесідник. — Адже є важка праця (у шахтаря, наприклад) і є легша, тож пенсійний вік не може бути для всіх однаковим. А до жінок при визначенні пенсійного віку, вважаю, варто підходити із врахуванням того, як вони виконують своє природне призначення — тобто, народження і виховання дітей. Скажімо, залишає жінка після себе троє дітей — то хай у 55 років йде на пенсію, двоє — у 57, одне — у 58 з половиною років. У якої зовсім немає дітей, то хай пенсійний вік для неї буде й 60 літ. А система спецпенсій — це взагалі обурливо. Виходить: реформи — то для народу, а «еліті» — пільги та високі пенсії.
Отаке і ще багато чого мені довелося почути від співрозмовника. А Валерій Петрович Гевель — високопрофесійний зв’язківець, який віддав цій справі багато років свого життя. Коли почалося скорочення штатів, його, як до пенсії було декілька років, намагалися будь-що залишити. Великий же досвід роботи, старанність, добросовісність — це багато важить, має неабияку ціну. Однак за рік до виходу на пенсію і його були змушені розрахувати через оте скорочення. Довелося чоловікові стати на облік у Центрі зайнятості.
Пригадалася ж мені ця минулорічна розмова, коли нещодавно в інформаційно-аналітичному тижневику «Дзеркало тижня» прочитала чималу статтю під заголовком «Процес чи результат» («ДТ» від 11 лютого 2012 р.). У ній мовилося про те, що ідею проведення соціальних реформ в Україні дискредитовано. Що ж до пенсійної реформи, то, зокрема, стверджується: осучаснення пенсій у 2012 році в обіцяних обсягах не відбудеться, урядові ініціативи щодо легалізації зарплат і далі перебувають у процесі «обговорення з народом», а про врегулювання системи спецпенсій взагалі не йдеться. Автор статті — Павло Розенко, провідний експерт Центру Разумкова, перший заступник міністра праці та соціальної політики України у 2008-2010 роках — зрештою дійшов такого висновку: «Пенсійна реформа в Україні фактично провалена. Вона не досягла і не досягне жодних позитивних результатів: позитивів від неї не дочекаються як звичайні українські громадяни, так і пенсійна система загалом». Звісно, звичайним українським громадянам ще не раз доведеться те відчути на собі, перш ніж зробити свої остаточні висновки.
Нещодавно Президент України озвучив свої соціальні ініціативи. Вони, зрозуміло, привернули увагу в суспільстві. Але чи будуть, і в якій мірі, реалізовуватися саме задля поліпшення життя більшості громадян, зокрема і багатьох тих, чия пенсія нижча або не набагато вища прожиткового мінімуму, — час покаже і, напевно, невдовзі. Та не в одного з тих громадян, мабуть, нині на думці: коли б знову не сталося за прикрою традицією — хотіли, як краще, а вийшло, як завжди.