«Ооп! Момент! І якщо ти його втратив, — він йде назавжди», — цю фразу класика світової фотографії Анрі Картьє-Брессона цілком можна назвати рушійною силою у роботі будь-якого фотографа. Ці люди — свого роду чарівники, адже здатні зупинити мить, навіть звичайне показати таким, що спонукає подивитися на подію, людину чи явище з якогось іншого ракурсу.
Сергій ВІТРУК — інженер-теплотехнік, працює над впровадженням в Україні енергоефективних систем. Але коли він дивиться на світ у об’єктив свого фотоапарата, то бажання фотографувати бере гору над точними інженерними розрахунками, і народжуються світлини, на яких Сергій прагне відтворити значно більше, аніж просто події, явища чи людей.
— Фотографія — це спосіб зафіксувати і подарувати іншим усе неповторне, чудове, гармонійне, що нас оточує. Коли починав працювати у Києві, довелося мати справу із архітектурою будівель, ось із цього моменту і з’явилася любов до фото. Подобалося фотографувати архітектуру, природу, а моїм колегам і друзям, у свою чергу, подобалося, як я це роблю. Потім стали казати, що настав час змінювати напрямок, що у кадрі потрібні люди, емоції… Чесно кажучи, я остерігався цього, бо у цьому напрямку важче працювати — природа й архітектура менш примхливі, аніж люди. Тепер працюю із фотографією професійно: фотографую дітей, вагітних мам, організовую весільні фотосесії, фотопрогулянки тощо…
Так би мовити, я став сімейним фотографом, що мені надзвичайно до вподоби. На кожну зйомку чекаю з нетерпінням, щоб створити щось нове для себе і таке, що приємно запам’ятається клієнтові на довгі роки.
— Природа і архітектура, можна сказати, — це вже готові сюжети. А як придумуєш сюжети для фотозйомок з людьми?
— Це лише здається, що готові сюжети. Як сказав автор відомих книг про цифрове фото Скотт Келбі: «Зроби фото з того ракурсу, звідки його не бачить інша людина…». Намагаюся завжди зацікавити людину, здивувати її. Тому попередньо обов’язково спілкуюся із замовниками, дізнаюся найменші деталі. Якщо, наприклад, хлопець із дівчиною забажали фотозйомку «Історія кохання», я маю дізнатися, за яких обставин, де вони зустрілися. За цим сюжетом потім і створюю фотозйомку. Якщо є можливість, — фотографую там, де відбулося їхнє знайомство або перший поцілунок… Тут емоції, повірте, самі заграють! А ще постійно цікавлюся роботою іноземних фотографів, щоб почерпнути ідеї, створити щось у своєму стилі.
— Чому іноземних? Як щодо відомих українських фотографів?
— В Україні, поза сумнівом, багато авторитетних фотографів, у котрих є чому повчитися. Але за кордоном це мистецтво розвивається швидше, там існує потужна школа майстрів фотографії, проводяться майстер-класи. Це дає можливість отримати кращий досвід, аж до зовсім нового бачення фотографії. Та й багато наших успішних фотографів виїхали з України, бо там більше шансів не лише для реалізації себе, а й для того, щоб заробити гроші.
— Сьогодні не фотографує хіба що ледачий, настільки багато у сучасному світі можливостей для фотозйомки. А що, на твою думку, потрібно для того, аби стати хорошим фотографом? Чи під силу це кожному, хто має таке бажання?
— У будь-якій роботі важливо мати бажання вчитися, працювати на результат, шукати нові творчі ідеї, намагатися відрізнятися. І, звісно, необхідно слідкувати за інформацією. Благо, її теж сьогодні вистачає.
Згоден, що фотографом може стати кожен, якщо є бажання. І не завжди усе вирішує дорога техніка. Бо хороший фотоапарат не той, що багато коштує, а той, що знаходиться завжди під рукою (!), дозволяє «спіймати» момент. Переконаний, що справжній майстер здатен зробити класну фотографію і на звичайній «мильниці»...
— Ти можеш судити про фотогенічність людини ще до того, як побачиш її у кадрі? Наскільки від уміння фотографуватися залежить успіх фотозйомки?
— Що стосується зовнішності, характеру, настрою людини, то певний образ підбирається при фотозйомці, з огляду саме на це. Усі ж ми різні: хтось веселий і життєрадісний, хтось ­романтичний, закоханий, а ще хтось надихає на якісь ностальгійні чи сумні кадри... Тому фотографу доводиться бути психологом, а ще багато залежить від типу зйомки. Але нефотогенічних людей не буває! Завжди є вихід і особистий підхід фотографа до ситуації.
— Чи правда, що чоловіки менше люблять фотографуватися?
— Так, це правда, вони менш розкуті перед фотооб’єктивом. Але трапляється, коли усе навпаки. Переважно, з чоловіками важче працювати, а з віком вони стають ще більш закомплексованими. Але, зауважте, саме чоловіків серед фотографів більше! Жінкам-фотографам, до речі, щиро співчуваю під час знімання весілля з ранку до ночі…
Особисто я не дуже люблю фотографуватися, але для свого власного портфоліо залюбки роблю це, разом зі своєю майбутньою дружиною Анною. Вона, до речі, теж вчиться фотографувати. Коли, наприклад, фотосесія у стилі «НЮ», щоб замовниці не комплексували, тоді у студії працює вона.
— Зараз існує безліч комп’ютерних програм, за допомогою яких можна створити чи удосконалити фото. Як ти до цього ставишся?
— Я активно використовую у роботі Photoshop і Lightroom. Коли не було цифрових фотоапаратів, а були плівкові, теж була ­обробка фотографій. Але не комп’ютерна, а відбувалася вона у майстернях, і робили її художники. Не розумію тих, хто засуджує комп’ютерну обробку, адже таким чином робота доводиться до кращого вигляду. Інша справа, що хтось не має часу цим займатися чи просто не вміє, але часто від цього втрачається якість картинки. Щодо техніки, на якій я працюю, то у роботі мені подобаються фотоапарати Nikon. Використовую D700 і для підстраховки — D5000.
— Люди бувають примхливими щодо своєї зовнішності на фото. Як «вирулюєш» з таких ситуацій?
— Головне — це налагодити контакт і зрозуміти, що потрібно клієнту. Усе інше — справа професіоналізму. Важко догодити людині, котра не знає, який результат хоче отримати. А зазвичай усе вдається, і люди залишаються задоволеними.
Зараз модно укладати угоди із клієнтами на тривалий час. Наприклад, молодята одружилися, а потім увесь час — від вагітності, виписки з пологового будинку до першого зуба і кроку дитини — різні цікаві моменти фотограф фіксує і робиться фотокнига сім’ї, де зібрано усе важливе. Ось так разом ми пишемо захоплюючі родинні історії для наступних поколінь.
— Що ж, дякую за цікаву розмову! Нових творчих планів!
— І вам щиро вдячний.