25 червня 2010 р. у газеті «Звягель-Інформ» була ­надрукована моя стаття «У липні сорок першого» про бойові дії поблизу нашого міста 6-9 липня 1941 року. В основу її лягли книги спогадів ветеранів 13-ї, 14-ї та 25-ї німецьких дивізій, що входили до складу ІІІ-го армійського корпусу. Але ­спогади були написані через багато років і викликали певний сумнів у достовірності описаних подій. У зв’язку з цим виникла потреба розшукати першоджерела того часу. Нещодавно на сайті http://www.wwii-photos-maps.com/ були опубліковані фотокопії документів вермахту, що зберігаються у Національному архіві США. Для нас найбільш цікавими є добові зведення, а також радіо- і телеграми командування згадуваних вище дивізій від 4-10 липня 1941 р.
Як видно на схемі, безпосередньо на Звягель наступала 14-та танкова дивізія. Згідно із зведенням від 5 липня, її передові частини о 3-ій годині ранку пере­тнули побічний шлях між Бабиним і Головницею, а о 7 годині увійшли у Корець. Після опівдня 108-й стрілецький полк 14-ї дивізії атакував лінію укріплень у районі Дідовичів, близько 18 год. 20 хв. вийшов до східної околиці села, зайняв два ДОТи з особовим складом на півдні й ще два порожні ДОТи на півночі. У зведенні повідомляється про знищення 5 радянських танків під час бою за Корець і 15 радянських танків у районі села Піщів. Дивізія втратила 23 убитих і 70 поранених. Як не дивно, командування дивізії визнає «абсолютну перевагу російської авіації» протягом 4 і 5 липня.
6 липня, о 8-й годині ранку, авангард дивізії продовжив наступ і близько 12.00 досяг укріплень близько 2 км на захід від Звягеля. Подальше просування зупинили дротяні загородження, протитанкові рови та інтенсивний вогонь радянської артилерії. До кінця доби і в першу половину 7 липня німецькі війська вимушені були обмежитися розвідкою і обстрілом радянських позицій. Їм вдалося вивести з ладу один ДОТ і п’ять артилерійських батарей супротивника. Радянська артилерія при підтримці авіації майже безперервно обстрілювала шосе, особливо відрізок між Звягелем і Пилиповичами.
7 липня, о 15 год. 15 хв., на штурм «лінії Сталіна» пішли широким фронтом стрілецькі батальйони. «Червоні знову підпустили батальйони близько до своїх оборонних рубежів, після чого відкрили такий шквальний вогонь, якого в цій війні ще жодного разу не спостерігалось», — відзначається у зведенні від 7 липня. Незважаючи на це, стрільці продовжували наступати і в запеклій боротьбі майже досягли західної та південно-західної околиць Звягеля. При цьому вони зазнали втрат у живій силі й техніці: загинули командир батальйону, офіцер роти і офіцер батареї, поранені командир батальйону і командир роти (про втрати серед рядових не повідомляється), вийшла з ладу важка польова гаубиця.
Доля битви була вирішена наступного дня. В ніч на 8 липня пролунали вибухи. Припущення про підрив мосту через Случ згодом підтвердила німецька розвідувальна група. 14-та дивізія отримала завдання окопатися 8 липня біля Звягеля, але радянські війська, продов­жуючи вести масований вогонь по кожній цілі, що рухалася, поступово залишали позиції. Один за одним штурмові групи підривали ДОТи. Знищення бронековпаку за допомогою протитанкової гармати трохи на північ від шосе відкрило загарбникам доступ до Звягеля, і о 15 год. 25 хв. група генерала Штемпеля у складі 108-го стрілецького полку, підсиленого ще кількома підрозділами дивізії, увійшла у місто. Опору з боку піхоти група не зустріла. Лише артилерія вела розсіяний вогонь. Тим часом дивізія «зачищала» місто від супротивника, а радянські літаки двічі бомбардували її колони в районі Пилиповичів. З протилежного берега лунали кулеметні постріли. За свідченням радянських військовоплонених, два дні тому з Житомира до Звягеля прибули 2 батальйони і 10 гармат.
9 липня 14-та дивізія продов­жувала «зачищати» Звягель до прибуття сюди 44-ї піхотної дивізії. Очевидно, мова йшла про укріплення на правобережжі. У зведенні відзначається лейтенант саперних військ фон Платов, чия штурмова група захопила без втрат десять ДОТів, і група лейтенанта Брьозе, що знищила шість ДОТів. У цей самий день моторизовані частини 14-ї дивізії отримали наказ переслідувати ворога, але через проблеми з переправою розпочали марш лише близько 20.00.
На відміну від детальних добових зведень 14-ї танкової дивізії, документи 13-ї танкової дивізії являють собою, як правило, короткі радіо- і телеграми, що не дають повної картини бойових дій. Вранці 4 липня танковий полк 13-ї дивізії виступив від Малого Правутина в бік Рогачева. Перші ДОТи були помічені незабаром на лінії Красностав-Жолобне. Наступного дня, о 14.00, передові загони підійшли до Мокрого та о 14 год. 30 хв. досягли (Великої) Горбаші. У радіограмі в ніч на 6 липня повідомляється, що командний пункт дивізії розташований на відстані близько 500 м на північ від Канун. Вранці 6 липня німецькі війська вийшли на лінію Киянка-Стриєва-Орепи-Кожушки і перед зайняттям вихідних позицій займалися розвідкою. Хоча наступ досі проходив без бойових сутичок, командування скаржилося на поганий стан доріг, який ускладнював підтягування військ. У розпорядженні дивізії знаходилися неповні сили, і штурм Гульських укріплень було перенесено на третю годину ночі. Близько 23 год. 45 хв. радянські війська ударили з півночі на Стриєву, але їхній наступ був відбитий.
У ранковому зведенні від 7 липня повідомляється, що два німецькі батальйони захопили плацдарм на східному березі річки Случ на південь і схід від Гульська. Згідно з текстом наступної радіограми, відправленої о 15.00, після важкого бою з великою кількістю вбитих і поранених здійснено прорив укріплень, здобуто плацдарм між західною околицею Талецької Рудні та площу в 1 км лісу на схід і північ від Гульська. Наступним завданням дивізії було розширення плацдарму, наведення мосту і прорив у бік села Броники. 8 липня, об 11 год. 30 хв., її передові загони досягли Броників і продовжували рухатись на Улашанівку. Увечері командний пункт 13-ї дивізії знаходився на східній околиці Гульська. 9 липня, о 12.00, її війська досягли Житомира.
У той час, як 14-та танкова дивізія рухалася на Звягель по «танковій дорозі» (так німці називали шосе «Львів-Київ»), 25-та мотопіхотна дивізія залишалася у резерві. Проблема полягала в тому, що німецька військова техніка не могла пересуватися польовими дорогами, а на «танковій дорозі» для мотопіхотної дивізії вже не було місця. 4 липня 25-та дивізія стояла в районі Бугрина на Рівненщині, наступного дня переправилася на інший бік річки Горинь і почала рухатись на схід. 6 липня передові частини досягли Корця. У цей самий день після нальоту радянських бомбардувальників дивізія зазнала втрат у живій силі й техніці. О 5-ій годині ранку 7 липня передові частини дивізії знаходилися в Юрківщині (нині у складі Яруня). Після опівдня німецькі війська зайняли вихідні позиції на східній окраїні лісу на південний схід від Майстрової Волі. Після артилерійської підготовки, о 4 год. 30 хв. ранку, 8 липня розпочався штурм укріплень на південь від Звягеля. Близько 12.00 на інший берег Случі в районі Лубчиці була висаджена на надувному човні штурмова група 35-го піхотного полку, яка після запеклого бою захопила ДОТ №27. О 15-ій годині 35-й і 119-й піхотні полки мали переправитися через Случ. Після прориву укріплень, о 19.00, три батальйони дивізії досягли шосе біля відмітки 189.
Після публікації уривку із спогадів ветеранів 25-ї дивізії, в якому мова йде про бої за Звягель і переправу через Случ, звягельські слідопити на чолі з Андрієм Верхоланцевим зайнялися пошуками місця переправи. Аналіз деталей розповіді ад’ютанта Філіпа Вайсбродта і картографічного матеріалу, а також співставлення тогочасного німецького фото з сучасним краєвидом берегів Случі дав можливість знайти точне місце переправи: район урочища «Генеральська дача», близько 1 км на південь від гирла Смолки.
Після захоплення плацдарму 25-та дивізія мала в ніч на 9 липня побудувати на цьому місці тимчасовий міст і переправити на інший берег решту своїх підрозділів, а наступного дня знищити ДОТи на схід від Звягеля і в районі Івашківки. Після цього вона наступала в напрямі Житомира. Але в цей самий час по шосе рухалися 13-та і 14-та танкові дивізії, через що 25-та дивізія була вимушена чекати своєї черги.
10 липня побічною дорогою Звягель-Несолонь-Соколів був направлений батальйон німецьких мотоциклістів. У першій половині дня він потрапив у оточення біля села Соколів, але зміг пробитися до шосе. Увечері авангард дивізії з боєм вийшов у район Адамівки (нині — Веселе). Вранці 11 липня радянські війська атакували війська 25-ї дивізії з північного сходу в районі Улашанівки, але ця атака була відбита. Близько опівдня дивізія прибула до Житомира.
44-та піхотна дивізія, котра замінила 25-ту мотопіхотну дивізію, мала «зачистити від ворога» Звягель і прикривати шосе на Житомир. За спогадами ветеранів 44-ї дивізії, ДОТи тут мали товщину бетону до 1,5 м, а дротяні загорожі сягали висоти 3 м. У Звягелі вони вперше побачили жінку-комісара при повній формі та зі зброєю, котра була смертельно поранена ручною гранатою німецького сапера при спробі вирватися з ДОТу. 3-тя рота 80-го саперного батальйону отримала 8 липня наказ приступити до спорудження 16-тонного тимчасового мосту в районі Пилиповичів, неподалік від арочного мосту (останній через два тижні підірвали партизани), 9 липня 44-й розвідувальний загін разом із 6-ю самокатною ротою 131-го піхотного полку досягли району Нової Романівки. Звідси були вислані розвідгрупи вздовж шосе на Броники, а також на північний схід, до колонії Візенталь (на південь від Тупалець) і Теснівки.
10 липня, увечері, одне із з’єднань дивізії пішло визволяти з оточення в районі с.Соколів батальйон мото­циклістів 25-ї дивізії. Західніше Несолоні воно потрапило у дуже складне положення, з якого змогло вибратися лише вночі. Наступного дня 134-му піхотному полку вдалося зайняти Несолонь і висоту на захід від села.
12 липня після контратаки 5-ї радянської армії потрапили в тимчасове оточення в районі Улашанівки І-й батальйон 131-го піхотного полку і в районі Варварівки — ІІІ-й батальйон 132-го піхотного полку. 44-та дивізія понесла великі втрати у живій силі й техніці. Серед загиблих був полковник Кайзер, командир 96-го артилерійського полку. Після того, як радянські війська перерізали шосе біля Улашанівки, туди був висунутий 44-й розвідувальний загін, який за допомогою батареї штурмових гармат і п’яти танків заставив червоноармійців відступити.
Відповідальність за бойові операції вермахту на північ від Звягеля було покладено на 299-ту піхотну дивізію. 8 липня, після опівдня, вона разом з 528-ю та 529-ю піхотними дивізіями просунулась від лісів на захід від Городища і Княжі Корецької (нині у складі Таращанки) на схід, після успішної атаки зайняла группу ДОТів на південь від с.Єлисавет і досягла р.Случ. На світанку 9 липня форсовано Случ, створені плацдарми і наведено тимчасовий міст. Протягом цього дня дивізія переправилася через Случ і зайняла вихідні позиції на північний схід і північ від Жадківки для подальшого наступу. Вранці
10 липня розпочався наступ на північ. 530-й полк увійшов у ліс на північний захід від Іванівки, 529-й полк захопив ДОТи біля Чижівки і досяг лінії Гута Кука (Вільшанка)-Могильня, а 528-й полк, що перебував у резерві, рухався в районі с.Гали. В цей самий день дивізія мала оточити з двох боків і знищити радянські війська на південь від Катеринівки. Але близько опівдня німецька повітряна розвідка встановила, що з півночі на Звягель рухаються значні сили супротивника. Щоб убезпечити переправу інших дивізій, 299-та дивізія отримала наказ призупинити наступ і зайняти оборону на лінії Гали-Чижівка. 11 липня 528-й і 530-й полки продовжили наступ на північний схід і досягли лінії Стара Гута-Могилівка (Вересівка), а 12 липня в бій ввели 529-й полк. Останній зміг відбити потужний наступ радянських військ на світанку 14 липня на південь від Катеринівки.
Записи у щоденнику єфрейтора протитанкового батальйону 299-ї дивізії Ганса Рота, зроблені у період між 8 і 20 липня 1941 р., а також спогади ветеранів 530-го полку свідчать про запеклий характер боїв у лісах на північний схід від Звягеля. Боротьба тут йшла з перемінним успіхом і часом нагадувала позиційну війну.
У декого з читачів може скластися враження, що в цій статті автор прославляє «ратні подвиги» третього рейху. Насправді ж цей матеріал доповнює і уточнює інформацію, викладену два роки тому. Якщо в основу попередньої статті лягли спогади ветеранів вермахту, то цього разу використані переважно історичні документи. Проте через відсутність аналізу бойових дій Червоної Армії нинішня публікація не може поставити всі крапки над «і». Як це не прикро, з більшості радянських документів воєнного періоду досі не знято гриф секретності. За деяким винятком, вони ніде не опубліковані та залишаються недоступними для дослідників.