Минулої п’ятниці мою увагу привернули голосні вигуки і заклики, що лунали з мікрофонів на площі Лесі Українки. Зацікавившись, що ж тут відбувається, побачила невелике зібрання (до 50 чоловік) і декілька чоловік виступаючих — значить, мітинг. Що ж, до початку виборчих перегонів лічені дні залишилися, і кандидати вже починають свої поїздки з метою «засвітитися». Чим же цього разу дивувати збираються? Як виявилося, нічого особливого, все традиційно — як зараз погано живеться, і як всім буде добре, коли я прийду до влади. А щодо мажоритарного округу, то найбільше намагалися зачепити і спаплюжити всі ті добрі справи, які зроблені для Новоград-Волинського міста і району нашим земляком Володимиром Литвином. Як не прикро було виступаючим, але не визнати очевидного не можна — дороги зроблені; лікарні, школи ремонтуються; будуються; і не сьогодні-вчора, а роками ця допомога приходить. Тож заїжджим гостям також довелося про це говорити, але виступаючі поспішали запевнити, що мовляв, тут нема за що дякувати, бо все те не з власної кишені ж, а з бюджету виділено. Змовчали тільки, що таких субвенцій без сприяння Володимира Михайловича нашому місту і району ніколи б і нізащо побачити не довелося б. Це він, зловживаючи власним службовим становищем (знову ж вислів опонентів), робив і продовжує робити все від нього залежне, аби допомогти рідному краю, аби покращити життя своїх земляків. Тому мені особисто надзвичайно боляче було всі ті напади слухати і подумалося: панове, а чому ж ви, свого часу, будучи у владних кріслах, хоча б якусь частину такої допомоги не виділили для Новограда? Хто ж вам тоді заважав? Легко говорити гарні гасла і заклики, а от робити конкретні справи — то вже, як кажуть, інший бік медалі.
Втішило те, що новоград-волинці на всі ті вигуки особливо не зважали. Хоч і було на площі народу багато — день базарний, проте до мітингуючих перехожі не приєднувалися — снували собі туди-сюди люди, заклопотані власними справами. Так і залишилася маленька купка слухачів біля імпровізованої трибуни. Та й кандидата, якого привезли організатори, звягельчани практично не знають, а деякі навіть відверто дивувалися — хто такий та чого це раптом до нас приїхав? Тож довелося пояснювати та представляти його Борису Тарасюку — мовляв, ось вам, шановні земляки, такий собі кандидат, родом із Тернопільщини. Останній почувався трохи ніяково на такому малолюдному зібранні, що, зрозуміло, свідчить і про відповідний рейтинг, проте запевнив, що «буду зустрічатися з людьми, навіть, якщо буде приходити одна людина». Що ж, на майбутнє хотілося б побажати нашим шановним кандидатам, які розраховують на голоси звягельчан на наступних виборах, приходити до людей з більш вагомими здобутками, щоб не доводилося так далеко їхати «до однієї людини».