Вже традиційно делегації з Новограда-Волинського щороку вирушають в місто Сурамі, де проводиться свято Лесіаоба — на честь нашої славетної землячки Лесі Українки. Цими днями така делегація, до складу якої входили представники галузі культури, громадських організацій та приватні підприємці, повернулася до Звягеля. Про свої враження від цієї поїздки нам розповів голова української делегації, секретар міської ради Володимир Федорчук.
— Володимире Григоровичу, яким було перше враження після того, як ступили з літака на грузинську землю?
— Грузія вразила тим, що нині вона нагадує мені Україну 90-х років. Стоять промислові підприємства, нема надходжень до бюджету, грузини бідують. Якщо порівняти наші дві країни на сучасному етапі, то різниця — величезна. Зрозуміло, що цьому є причина, адже Грузії довелося пройти через воєнні дії. Це таке перше враження, а взагалі, від цієї поїздки на серці залишилася маса позитиву. Бо, навіть не дивлячись на якісь політичні негаразди, грузини все одно залишаються дуже гостинними, привітними, доброзичливими.
— Хто зустрічав українську делегацію?
— Нас зустрічали представники українського посольства, заввідділом культури Хашурського муніципулітету. До речі, за останні роки у Грузії скасовано місцеве самоврядування, а залишені муніципалітети, які й керують різними галузями життя міст та інших населених пунктів.
— Яким був перший день вашого перебування у Грузії?
— У перший день відразу з літака нас повезли на екскурсію у старовинний храм у Тбілісі.
Грузини також православні, як і українці, а коріння їхньої віри ще значно давніше, ніж у нас. Тому в цій державі дуже багато старовинних храмів, які зберігають у собі особливу атмосферу, ауру та настрій далеких історичних часів.
Наступного дня поїхали в Кутаїсі, що знаходиться в західній Грузії. Добиратися туди довелося підземним тунелем, який простягся на півтора кілометри. І коли прибули на місце, то вразила різниця у кліматі: наскільки все помінялося за такий короткий проміжок дороги. Навіть по рослинах було помітно, що клімат тут сприятливіший, і виноград краще родить, і корольок росте. Біля Кутаїсі також відвідали древній православний храм, споруджений у 1100 році. До речі, Грузія прийняла християнство у 337-му, а Київська Русь — набагато пізніше.
Цей храм був поділений на три частини, в одній з яких поховано грузинського царя Давида-будівельника, котрий об’єднав Грузію в єдину країну. Його могила знаходиться прямо під підлогою храму — він сам заповідав поховати себе так, щоб зверху по могилі могли ходити люди. Збоку від цього місця є залізна брама мусульманського походження. Розповідають, що син Давида переміг турків-саджуків і на честь цієї перемоги привіз додому головну турецьку браму.
— Стільки історичних подій — і всі вони пов’язані з війною...
— Вся історія грузинів — це війна. Вони постійно воюють з мусульманами, які їх оточують. А от у Грузії з Україною протягом всієї історії завжди були лише мирні взаємовідносини. Так, коли Володимир Мономах розбив половців, то 200 тисяч полонених було віддано грузинському царю Давиду, який їх охрестив і залишив жити в Грузії. Варто підкреслити, що жодного разу Грузія не вела бойові дії проти України і навпаки.
Там же в храмі є величезна аудиторія, де за колишніх часів проводилися навчання керівництва держави. Шляхом розкопок не так давно у храмі було знайдено обсерваторію, де стояв телескоп і де навчалися ці майбутні адміністратори. Також у ході розкопок було виявлено ще один підвальний поверх, де знайдено людські черепи. За однією з версій, це були монахи, яких розстріляли чекісти.
— Яке враження справляють ці старовинні храми, які, мабуть, бережуть у собі, в своїх стінах, подих віків?
— Враження, дійсно, незабутні. Мене здивувало те, що цей древній храм не реконструйований, відсутня позолота, і всі звичні для нас атрибути сучасних православних храмів. Фрески, які залишилися тут ще з 1100 року, не поновлені. А сам храм з тих часів так і не добудований. Щоправда, це помітно лише по деяких деталях — не на всіх вікнах накладені кам’яні рельєфи. Пояснюється це тим, що почалася чергова війна, і через те роботи були призупинені.
— Які історичні місця ще запам’яталися?
— Третього дня нас повезли у заповідник, де знаходяться підземні печери зі сталактитами. На цих каменях збереглися сліди тиранозаврів — унікальна знахідка.
— А де проживала українська делегація?
— У місті Сурамі, де лікувалася і померла Леся Українка, і де свято бережуть та вшановують пам’ять нашої геніальної землячки. Сурамі — це курортне містечко, де особливий мікроклімат, який приваблює до себе тисячі відпочиваючих. Особливо багато тут лікується та відпочиває дітвори. Місто оточене горами, де масово ростуть соснові ліси, які і створюють надзвичайно цілюще повітря та мікроклімат.
Зустрічав нас посол України в Грузії Микола Спис — дуже красивий чоловік як зовні, так і внутрішньо. Разом з дружиною вони справляють незабутнє враження людей надзвичайно культурних, інтелігентних, мудрих. Помітив, що грузини дуже люблять нашого посла і з великою шаною до нього ставляться. Так само і Микола Спис робить все для того, щоб україно-грузинські стосунки міцнішали.
А ще ми відвідали старовинне місто в горах — це залишки печерного міста, що існувало 6 тисяч років до нашої ери. Тут у скелях є амфітеатр, аптека, з всього відчувається, що жителі мали надзвичайно високу культуру та соціальний розвиток. Таке місто — особлива пам’ятка туристичного маршруту. І нам розповідали, що ще за радянських часів там знайшли величезний скарб. А нині — це музей під відкритим небом, де діє старовинний невеликий храм, до якого сходяться люди з усіх навколишніх сіл.
— Чим запам’яталося Сурамі?
— У Сурамі ми відвідали храм Божої Матері. Грузини говорять, що Діва Марія — їх покровительниця. Тут ми побачили величезну кількість могил відомих людей — ці захоронення відносяться до 1800 років. На багатьох храмах помітили написи російською мовою, просто на стінах було надряпано «Здесь был Иван». І ще різні вислови такого ж типу — грузини свідчать, що росіяни все робили для того, щоб знищити традиції і культуру грузинського народу. І свідченням цього є залишеніі надписи, які спеціально навіть не зафарбовують.
— Чи були в ході цієї поїздки якісь офіційні прийоми чи зустрічі?
— Третього дня ми побували у місті Хашурі на офіційному прийомі, де нас зустрічав голова муніципалітету, а також посол з дружиною. На цій зустрічі була присутня українська діаспора і представники грузинської інтелігенції. Розмова велася навколо українсько-грузинських стосунків: згадували історичні моменти і прогнозували розвиток подій на найближче майбутнє. Обмінялися сувенірами. Наші підприємці також домовилися з грузинами про налагодження економічних зв’язків щодо реалізації сільськогосподарської техніки — міні-тракторів, котрі зручно використовувати у гірській місцевості.
У Хашурі ми також відвідали древній храм і побачили там обряд вінчання.
Повернувшись з Сурамі, вирушили в гімназію імені Лесі Українки, де грузинська дітвора зустріла нас українськими піснями — і це було надзвичайно приємно. Того дня починалося свято Лесіаоба, яке зазвичай проходить на початку жовтня, але у зв’язку з бойовими діями традиційний термін був перенесений на пізніше.
— Які моменти свята запам’яталися найбільше?
— Ми поїхали до пам’ятника Лесі Українці, де і відбувалося основне дійство. Особливо вразило те, як майстерно володіють грузинські діти вмінням виконувати народні танці. Вони дійсно патріоти своєї землі і в Грузії вважається престижним вміти танцювати народні танці. Особливу нотку у ці заходи внесла також наша Ірина Антипчук, яка прекрасно виконувала українські народні пісні. Співачку сприймали «на ура».
А ще ми відвідали музей Сталіна в місті Горі. До речі, до вождя народів грузини ставляться дуже прохолодно, адже він нічого доброго не приніс і для батьківщини, знищивши грузинську інтелігенцію. Хоча перед мерією все ще стоїть пам’ятник Сталіну, зведений за радянських часів. Але все частіше звучить думка про те, що кам’яного вождя, нарешті, потрібно знести.
Незабутнім було і те, що ми, всією делегацією, взяли участь у посадці дерев.
— У зв’язку з чим було проведено таку акцію?
— Під час бойових дій біля міста Боржомі загинуло дуже багато лісів. Всі ми знаємо, що грузинська вода Боржомі особлива за своїм складом. Можливо, причиною тому є також і хвойні ліси, які щільно оточують цю місцевість. А під час бойових дій росіяни застосовували запалювальні бомби, кидаючи їх на ліси, неначе навмисне намагаючись таким чином знищити таку унікальну природу. Тож ліс згорів у великій кількості — десятками, а то й сотнями гектарів. Під час акції «Посади дерево» ми висадили декілька гектарів деревцят спільно з українським посольством. Посадка відбувалася на гірно-лижній базі поблизу курорту «Боржомі», де свого часу тренувалися всі радянські горнолижники.
До речі, біля того курорту є унікальне українське кладовище. Історія його сягає глибини віків:1856 року у цю місцевість було відправлено 200 українських сімей з Чернігівщини і Полтавщини. І саме тут досі живуть їх нащадки — уже восьме покоління. Часто вони носять українські прізвища — Мороз, Миколайчук, Козаченко. Український посол приділив серйозну увагу благоустрою цього кладовища, а нащадкам українців на свята від посольства дарують подарунки.
— Як живеться українцям у Грузії?
— Чесно кажучи, наші земляки жалілися на те, що нині жити в Грузії не просто — відчувається матеріальна скрута, звісно, вони сумують за батьківщиною і бажали б сюди повернутися, але на заваді стають матеріальні питання.
Взагалі вражень від цієї короткої поїздки дуже багато. А основне те, що грузинський народ надзвичайно добрий, душевно щедрий і багатостраждальний. Хотілося б, щоб історія цієї країни, нарешті, відкрила свої світлі сторінки, а грузини — працьовиті і щирі, зажили в достатку і добробуті.
Хочеться подякувати всім, хто так гостинно нас приймав і зустрічав, а ще — передати привіт з далекої Грузії всім новоград-волинцям.