Першим конкурсом краси у житті Олесі СЕЛІХОВОЇ став місцевий «Міс-Звягель», а сьогодні у портфоліо 24-річної дівчини — зйомки для журналу «Maxim», у рекламі і телевізійних програмах, робота за кордоном. Маючи хороші зовнішні дані, моделлю вона почала підробляти ще в Україні. Сьогодні живе і працює у Об’єднаних Арабських Еміратах. За освітою Олеся — менеджер зовнішньоекономічної діяльності, а в душі — творча особистість. І, як властиво молодим людям, амбітна, впевнена і цілеспрямована.
Наше спілкування з Олесею відбулося в Інтернеті. Мене зацікавили професійні фотографії дівчини у одній із соціальних мереж, а вона охоче погодилася на віртуальне інтерв’ю. Чому наша молодь їде реалізовувати себе у «цивілізацію» і чого там досягає — про це наша розмова.

— Олесю, робота моделі — мрія багатьох красивих дівчат. Ти теж колись про це мріяла, разом з іншими учасницями конкурсу «Міс Звягель». Сьогодні вже маєш певний досвід цієї роботи. Ззовні усе красиво, а як зсередини?
— Кожна робота по-своєму складна. Багато хто з дівчат захоплюється гарними фотосесіями, але далеко не кожна знає, що одних лише красивих даних від природи замало. У цій роботі слід докласти іноді божевільних зусиль, щоб бути затребуваною професійною моделлю. В першу чергу маю на увазі догляд за зовнішністю. Практично щоденні зйомки, покази — а це випробування для шкіри, волосся, ніг. При цьому потрібно завжди залишатися молодою і красивою, не кожна це витримує.
Для мене робота моделі не є основною. Працюю зараз сценічним менеджером (у нас це називається стейдж-менеджер) у нічному клубі «Cirque du Soir Dubai», концепія якого побудована на виступах артистів цирку.
— Я так розумію, що якщо у модельному бізнесі образ моделі для фотосесії чи показу створюють косметологи, візажисти і стилісти, то тут усе навпаки — ти працюєш над сценічними образами інших?
— Ти права. У мої обов’язки входить «креативити» артистів, контролювати і придумувати номери для вечірок. Займаюся візажем, костюмами. Надзвичайно подобається ця робота, адже люблю перебувати у пошуку нових ідей. Не скажу, що мені складно придумувати теми для вечірок, якщо є достатній для цього бюджет. А от коли немає — доводиться творити і «витворяти». І це, напевно, найважче у роботі, адже кожного разу потрібно дивувати публіку.
— А як ти потрапила у Дубаї — найдорожче місто Близького Сходу?
— З раннього дитинства моїм захопленням були танці. Танцювала у «Веселці», «Проліску», шоу-балеті «Galaxy» і як PJ у клубі «Лагуна», у Рівному. Потім пройшла кастинг у клуб «Sanctury» у величезному комплексі «Атлантіс», що на пальмовому острові у Дубаї. Ця робота стала моїм першим досвідом роботи за кордоном. Тут я зайнялася пошиттям костюмів, пішла навчатися в університет, щоб досконало оволодіти англійською.
— Піджей — це нове слово у нашому лексиконі. Зрозуміло, що діджей, наприклад, заводить публіку музикою, а що робить піджей?
— Піджеї заводять публіку танцями. Їх ще називають аніматорами танцполу, завдання — створити настрій на танцполі, завести публіку, щоб усі «заворушилися». На цю роботу здебільшого беруть досвідчених танцюристів, які володіють бездоганним почуття ритму, хорошою пластикою, мають відмінну фізичну форму, привабливу зовнішність.
— Модель, піджей, сценічний менеджер — усе це зовсім різнопланові професії. Поєднує їх хіба що емоційна насиченість і яскравість образів… А яка робота тобі особисто більше до душі?
— Робота стейдж-менеджера більш творча, дозволяє самореалізуватися. Це для мене важливо, адже люблю щось придумувати, не спати, творити… Знаєш, цей стан схожий на стан поетів чи художників, які в якийсь момент не можуть заснути, бо прийшло натхнення у пізній час, і хочеться висловити усі емоції творчо… У той же час ця робота робить мене більш організованою.
— Вважаєш, що в Україні для молоді бракує можливостей реалізувати себе?
— Ні, я так не думаю. Інша справа, що не усі професії добре оплачуються у нас. Можна бути хорошим спеціалістом, але не мати належної винагороди за свою роботу, ідеї. А відтак не мати того, чого прагнеш у житті, жити комфортно і в задоволення. Тому не завжди українська молодь працює, ким мріє, або за спеціальністю. Живу в Дубаях третій рік, а в Новоград, додому, приїжджаю раз на рік, під час Рамадану.
— Ти задоволена перспективою, яка відкрилася перед тобою за кордоном і якої ти не мала вдома?
— Чесно кажучи, я ніколи не мріяла жити за кордоном. Просто так виходить зараз, що є можливість розвиватися у сфері, яку я люблю… І вже будь-яка мрія чи ідея стає не такою вже й захмарною. І при цьому — з гідною зарплатою.
— Олесю, у тебе є заповітна мрія?
— Як у всіх, напевно, — кохати і бути коханою… І ще багато маленьких мрій: навчитися розмовляти іспанською і французькою мовами, побачити світ, стрибнути з парашутом… І, звісно, народити парочку красивих дітей! І ще я дуже рада, що вдома про мене цю статтю прочитають мої батьки…
— Що ж, Олесю, успіхів тобі у творчому і особистому житті!
— А тобі, Юліє, дякую дуже за привіт із рідного Новограда!