переконані лікарі, котрі працюють за цим фахом. 16 жовтня у них професійне свято — Всесвітній день анестезіолога. У цей день, у 1846 році, зубний лікар Томас Мортон провів операцію під ефірним наркозом. Відтоді анестезіологія набула поширення в хірургії та її відгалуженнях і застосовується щодо хворих, які потребують оперативних втручань.
«НАШ ОСНОВНИЙ ПРИНЦИП: КЕРУЮЧИ — ЗАХИЩАЙ!»
Іван Васильович КРАВЧЕНКО очолює відділення інтенсивної терапії та анестезіології міськрай ТМО з 1996 року. В минулому — випускник Київського медичного інституту, а нині — досвідчений лікар, котрий ледь не щодня має справу з пацієнтами, які балансують на межі життя і смерті. Зайве говорити, наскільки відповідальну професію обрав Іван Кравченко, наскільки його робота складна, зокрема, у психологічному сенсі. Та, попри це, його аж ніяк не можна назвати замкненим у собі. Навпаки — Іван Васильович випромінює бадьорість, оптимізм, має відмінне почуття гумору.
— Звісно, дуже важко в емоційному плані. В деяких країнах навіть існує поняття — «професійне вигорання». Вважається, що лікар, котрий пропрацював у реанімації 8-10 років, стає емоційно спустошеним. Адже саме ми маємо справу з найскладнішими випадками, коли потрібно миттєво приймати рішення — не думати, а вже знати, що робити.
Основний принцип у роботі анестезіолога: керуючи — захищай. Тобто, керуючи функціями організму, слідкуючи за показниками життєдіяльності, ми захищаємо пацієнта. Особливість роботи така, що ми тісно спілкуємося з лікарями різних спеціальностей, адже критичні ситуації стаються при багатьох захворюваннях. Тож можна стверджувати, що лікарі-анестезіологи перебувають на стику всіх медичних спеціальностей.
— Очолюване вами відділення потребує особливого обладнання і відповідних фахівців…
— Так, реанімація оснащена найсучаснішою апаратурою, яка може бути в медицині. Адже тут знаходяться апарати, що виконують контролюючі функції, такі, що замінюють тимчасово втрачену або пригнічену функцію організму. В нас працює 11 лікарів-анестезіологів, 18 помічників (персонал середньої ланки) і 5 працівників молодшого персоналу.
— Не секрет, що лікаря вашої спеціальності, в разі нагальної потреби, можуть і серед ночі, і у вихідний викликати на роботу. Не доводилося, так би мовити, шкодувати, що саме такий фах свого часу обрали?
— Як би це банально не прозвучало, але, якби знову був вибір, то пішов би цим же шляхом. Я і зараз переконаний, що анестезіологія — це найбільш живий, активний, сучасний розділ медицини.
«НАЙКРАЩИЙ НАРКОЗ — ТОЙ, ЯКИМ ТИ КРАЩЕ ВОЛОДІЄШ»
Тетяна Іванівна ГОРДІЙЧУК — дитячий анестезіолог відділення інтенсивної терапії та анестезіології, працює в міськрай ТМО з 1993 року. «Що спонукало вас стати лікарем?» — запитую на початку нашої розмови у Тетяни Іванівни.
— Взагалі-то у дитинстві я мріяла бути вчителькою. У нашій родині медиків не було, але ці дві професії для мене є уособленням інтелігентності, здатності прийти на допомогу.
— Тож, визначаючись із майбутньою професією, ви вповні усвідомлювали свій вибір?
— Так, адже так сталося, що після закінчення школи в мене був ще цілий рік, щоб подумати. Сталася прикра ситуація — під час поїздки до родичів на залізничному вокзалі у Вільнюсі у мене викрали всі документи, включаючи… атестат. Тож, вступити на навчання нікуди не змогла. У жовтні документи знайшлися, але було надто пізно. Чекаючи наступного року, працювала в колгоспі. А тоді, отримавши цільове направлення, поїхала вчитися до Львівського медичного інституту. Доки навчалася, три роки працювала на півставки медсестрою в опіковому відділенні. Це теж екстремальне відділення, певно, робота там і вплинула остаточно на подальший вибір.
— Наскільки часто у роботі анестезіолога виникають ситуації, які прийнято називати безвихідними?
— У будь-якому випадку треба шукати вихід. Мусимо, бо далі межі немає. Далі — смерть пацієнта. У перші роки роботи, коли таке ставалося, — плакала. Хоча й зараз не можу сказати, що людина черствіє. Адже емоційно не можна адаптуватися до людського горя, до сліз. Але лікар вчиться контролювати свої почуття, стає більш професійним, вибудовує лінію роботи, робить висновки із попередніх випадків.
— Пригадуєте першу операцію, під час якої ви виступали анестезіологом?
— Так. Я тоді запитала в хірурга: «Який наркоз робити?». На що почула у відповідь: «Найкращий наркоз — той, яким ти краще володієш». Було страшно, тиснула відповідальність, але все закінчилося добре — операція пройшла вдало.
— Якого віку був наймолодший пацієнт у вашій лікарській практиці?
— Дитина, якій було всього десять днів від народження. Видаляли нагноєння на грудній клітці. Але такі випадки — рідкісні. Взагалі з маленькими дітками дуже складно, адже вони ще не можуть сказати, де і що в них болить. Приміром, якщо в річної дитини апендицит, то його непросто діагностувати.
Дуже рідко таке буває, щоб робочий день минув, як кажуть, спокійно. Часом інтенсивність роботи така, що доводиться робити 10-12 наркозів за зміну. А в середньому за рік — близько трьохсот.
— Що ж, бажаємо вам і вашим колегам міцного здоров’я, поваги від вдячних пацієнтів, і нехай робота дарує радість!