КОЛИСЬ У ДИТИНСТВІ ВОНИ ОДНЕ ОДНОМУ ПОКЛЯЛИСЯ В ДРУЖБІ НАВІК. ПРОТЕ ВІК ВИЯВИВСЯ НЕТРИВАЛИМ…
ДО ПЕРШОГО ЧОЛОВІКА
— Вітаю, дитина в тебе буде! — фельдшер ласкаво сказала Анні.
Та враз спалахнула:
— Віро Андріївно, а раптом Михайло не захоче? Ми ж не розписані.
— Пошли його подалі і народжуй.
Дізнавшись, що в Анни буде дитина, Михайло став дибки:
— Ти що, яка дитина?! Здуріла?! Мені ж їхати на курси до столиці! Зробиш аборт, ясно?
І Анна зробила.
Що відбувається у житті жінки після аборту? Кажуть, що бачить кошмарні сни: вбите дитя тягне ручки, плаче… Анні нічого не снилося, але з того часу світ для неї неначе втратив кольори.
— Похуділа ти як, — скрушно хитала головою Світлана, прийшовши провідати її до лікарні. — Невже через дитину?
Світлана й Анна дружили зі школи. Навіть поклялися у вічній дружбі, порізавши мізинці і змішавши кров. Проте, не дарма кажуть, що жіноча дружба міцна до першого чоловіка.
Анна повернулася з лікарні пригасла, секс її не цікавив. Михайло тоді запропонував:
— Давай розбіжимося?
Анна заплакала, але промовчала. Хіба вже зупиниш, якщо він лижі змастив?
Світлана про новину дізналася першою. Заспокоювала Анну, а в душі чортиком стрибала надія: адже давно була закохана у Михайла.
— Якщо відверто, то ви з ним не пара, — бовкнула, не стримуючи радість.
— А хто пара? — округлила очі Анна. — Може, ти?
І Світлана, зухвало подивившись подрузі в очі, усміхнулась:
— Може…
ВІДЧАЙ
Слідчий з особливо важливих справ Валерій Володько, розповідаючи про сільську трагедію, зводив плечима:
— Озлоблена, доведена до відчаю жінка — це як бікфордів шнур.
Розлучившись із Михайлом, Анна замкнулася в собі і часто плакала. Вона думала про те, як склалося її життя, якщо би послухала пораду Віри Андріївни і не стала би робити аборт? А що коли б Михайло прикипів до дитинки і не покинув її? Пізно, все пізно…
Од відчаю і самотності вирішила їхати до тітки в село. Розрахувалася з роботи, сходила на могилу до матері і почала збиратися в дорогу.
ЗУСТРІЧ
Три роки проминули як день. Анна працювала на пошті і навіть мала одружитися. Якось трапилася затримка, побігла до гінеколога, а той приголомшив:
— Дисфункція. А діти… Їх у вас не буде. Так часто буває після першого аборту.
Це був, наче грім серед ясного дня. Наречений, дізнавшись про діагноз Анни, як колись Михайло, запропонував розбігтися. А тут ще тітка зі своїми нотаціями — кому ти безплідна потрібна? Треба було головою думати, а не солодким місцем.
І так Анні захотілося додому, поплакати на маминій могилі, рідним повітрям подихати. Поїхала.
— Анна? — кинулася назустріч сусідка. — Не дарма мені наснилася твоя мати-покійниця. А у нас усе по-старому. Хіба що Світлана, подруга твоя, скоро родитиме. Ти як поїхала тоді, вони з Михайлом-то й одружилися.
Анна зблідла. Вона вже не слухала сусідку: все минуле і, здавалося, призабуте раптом виринуло з новою силою і прорвалося сльозами.
«ЖИТИ БЕЗ ТЕБЕ НЕ МОЖУ!»
Селом Анна ходила, мов тінь — і тут їй немає місця. Зіткнувшись зі Світланою на базарі, закусила губу: та була з великим животом.
— Не злися, подружко, — посміхнулась та. — Кохає мене Михайло! Що тут вдієш?
Тієї ночі Анна так і не заснула. Плакала вголос перед іконою Божої Матері. Просила надати сил і направити, щоб у серці не лишилося ані ненависті, ані злоби. Під ранок заснула: Михайло, як наяву, присів на ліжко, обійняв, поцілував, як раніше… Прокинулась і заметалася по хаті. Не відпускали сумні думки: як тепер жити? Робити вигляд, що все гаразд, а ночами ридати по чужому чоловіку? Так нічого не вирішивши, пішла до магазину, куди влаштувалася продавцем. Повертаючись увечері, біля клубу, в бузкових заростях, зіткнулася з Михайлом.
— Анна?! — здивувався він. — Світлана казала, що ти повернулася. Зайти до тебе хотів, та якось незручно.
Анна дивилася на нього закоханими очима, і Михайло, не витримавши, відвернувся:
— Не тримай на мене зла, Анно. Прошу…
Крислаті пахущі китиці бузку ховали його обличчя, й Анна, майже не розуміючи, що робить, раптом прилинула до нього, обійняла і зашепотіла, тягнучи його на траву.
— Це ти мене вибач, дурну! Віддала тебе Світлані, а сама жити без тебе не можу.
Вони опам’яталися, коли вже почало розвиднюватися.
— Світлана хвилюватиметься, — тіпнувся Михайло. — Адже їй скоро родити.
Анна мовчки стріпнула спідницю, з трудом застібнула кофтину — пальці стрибали, не слухалися.
— Михайлику, я на тебе чекатиму… Приходь завтра. Дорогу-то до мене не забув?
Михайло мовчки кивнув.
«ТИ — МІЙ!»
Дивно влаштоване людське серце: може одночасно кохати і ненавидіти. Тепер Анна навмисно, крок за кроком, відвойовувала у Світлани чоловіка. А та, народивши дочку, занурилася в турботи й нічого не помічала. Може, так би й продовжувалося, коли б Анна не поставила крапку. Вона давно вважала, що між нею і Михайлом існував душевний зв’язок. І що розлука була помилкою. А Світлана? Вона лише тимчасово її, Анну, замінила.
— Розлучайся! Ти — мій! — заявила одного разу.
Михайло спохмурнів:
— У нас дочка. Вибач, але ходять чутки, що ти… того… безплідна. Яка ж тут сім’я?
Анна спалахнула, однак не знала, що відповісти. В голові боляче відлунювало: безплідна. Безплідна! Серце шалено билося, варто було зустріти Світлану з дитячою коляскою.
СІМ’Я У БОРГ
Слідчий Валерій Володько курить. Потім довго відкашлюється, наче не хоче говорити про страшне:
— Знаєте, найстрашніші злочини скоюють жінки. Чоловіки в цьому сенсі куди примітивніші…
План, як відстояти «свого» чоловіка, в Анни склався в одну із безсонних ночей. Злякавшись, що Михайло не захоче ради неї змінювати своє життя і доведеться бути «вічною коханкою», вирішила діяти. Думка про фізичне усунення суперниці спочатку здалася абсурдною і страшною, але минали дні, й Анна до неї звикла. Більше того: смерть подруги видавалась їй уже чимось само собою зрозумілим. Всяке може трапитися? Про дитя Анна не думала: хіба вона не замінить дівчинці матір? Це гріло особливо, адже разом знайде і дочку, і чоловіка! Заради цього варто постаратися. І Анна негайно вирушила до лісу. Постаралася — назбирала повну корзину червоноголовців, лисичок, сироїжок і одну… бліду поганку. Коли була ще маленькою, мама їй показувала цей гриб і заборонила до нього навіть доторкатися, сказала, швидка і болісна смерть. Анна запам’ятала.
ІЗ МАТЕРІАЛІВ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
«8 вересня 2011 року Лойщикова А.Л., 1985 р.н., заманивши до себе в гості Добрик С.Н., отруїла її смаженими грибами…»
Анна чекала Світлану біля дитячого садочка:
— Йдемо посидимо, як раніше?
Привела додому, стіл накрила — ковбаска, сало і смажені гриби.
— Давай за нас! Та ти закушуй — ось грибочки. Сама назбирала! Для тебе старалася. Ти ж їх любиш?
— Ще й як!..
Ввечері зателефонував Михайло:
— Із Світланою погано! Я «швидку» викликав, — сказав він і, помовчавши, додав: — Адже вона в тебе була?
— І що? — холодно відрізала Анна.
Через добу Світлана померла. Анну викликали на допит. Потім був обшук, а коли спливла сковорідка із залишками грибів, Анна не витримала — сама у всьому зізналася. Суд призначив їй 13 років позбавлення волі.
Минув рік. Вона чекала на Михайла, але він до неї ні разу не приїхав.