Шатенка-кралечка граційно сіла на переднє сидіння автомобіля і, чарівливо посміхнувшись водію, принадно закинула ногу на ногу. А вже затим мелодійним голоском проказала:
— У район вокзалу.
— Зрозуміло, — відказав таксист, дещо сконфужений хтивою поведінкою симпатичної пасажирки, котра, як він уловив краєм ока, навіть вище підгорнула й без того коротку спідницю.
Таксі рушило.
Кралечка то дивилася в лобове скло, то косувала гарненькими очима на водія, при цьому загадково посміхаючись. Навіть разок хтиво показала кінчик язика.
Таксист, чи то був справжнім сім’янином, чи то гидував такими непевними особами (або ще щось), зло подумав: «Стерво! Зараз ще себе запропонує!»
Та ось під’їжджали до вокзалу.
— Вам де спинитися?
— Он біля того будинку. З баром.
— Зрозуміло.
Таксист зупинив авто біля високих сходинок, що вели до бару. Подивився на таксометр.
— З вас сімдесят дев’ять гривень.
Кралечка почала копирсатися в сірій шкіряній сумочці. Затим здивовано-винувато повідомила водію:
— Я гроші вдома забула!
— Справді? — награно перепитав таксист, відчуваючи фальш у діях пасажирки.
— Ага, — також роблено відказала дамочка.
Таксист осміхнувся:
— Та то не біда.
Кралечка зраділа:
— Справді?!
Та тут водій уже серйозним тоном сказав:
— Так. Але поїдемо додому.
— До вас? — кокетливо заграла очима симпатична пасажирка.
Таксист її засмутив:
— До тебе, пташко. До тебе.
— Хм… — надула губи панянка. Позиркала на свої оголені коліна. А потім несподівано випнутою видатною частиною жіночого тіла мало не вперлася в груди водія.
— А може, домовимося? — карі очі кралечки блискали звабливими бісиками.
Проте таксист і тут встояв перед чарами звабниці.
— З вас сімдесят дев’ять гривень! — з притиском повторив він.
Пасажирка спробувала пустити сльозу. Але в неї це не вийшло.
— Такі штучки — не гідні людини, — вдався до менторства таксист і продовжив повчати-присоромлювати молодичку: — Судячи з твого вигляду, ти — не бідна особа. Й недобре брехати. Не соромно? Я вже чув від своїх колег про подібні вибрики якоїсь мармазель. Мабуть, це ти? Мовчиш? Така скнара чи щось інше?
Пасажирка, навіть не кліпаючи повіками, здивовано дивилася на водія.
Той перепитав:
— Так, скнара чи щось інше? Заціпило? Що скажеш у своє виправдання?
— Якась дурня! — несподівано випалила дамочка.
— Ось як? — замислено спитав таксист. — Виходить, паскудний ти індивід.
Пасажирка хотіла вийти з автомобіля, але водій заблокував двері.
— Я хочу вийти! — з притиском кинула молода жінка.
— Заплатиш за проїзд — вийдеш.
— У мене немає грошей.
— А будинок у тебе є?
— Є.
— А батьки?
— Умгу.
— А чоловік?
— Здалися вони!
— Ясно. Тоді їдемо до твоїх батьків.
Пасажирка пильно подивилася в очі таксиста.
— Ви — псих? — з осмішкою спитала.
— Зрозуміло. Тебе не перевиховаєш.
— Ще чого!
— І знову ясно, — водій відкрив «бардачок». Дістав аптечку. Видобув з неї «зеленку» і протягнув її молодичці.
— Тримай.
— Навіщо це?!
— Тримай, тримай.
— Ну, тримаю. А далі що?
— Відкрий пляшечку.
— Не зрозуміла?
— Кришку відкручуй!
— Відкручую. Відкрутила.
— А тепер наливай у свою долоню.
— Не буду я.
Таксист гаркнув:
— Наливай!
Дамочка мусила налити.
— А тепер умивайся.
— Що??
— Пичку свою мий!
— Та я вас… у поліцію!..
— О! Як же я зразу не подумав відвезти тебе до поліції! Дякую, що нагадала! То як, умиватимешся чи — до поліції.
І пасажирка «вмилася» зеленою сумішшю.
— А тепер, — потішно посміхаючись, мовив водій, — можеш іти до свого Шрека, Фіоно!

А таксист усю цю «повчальну» екзекуцію знімав на відео. А ще виставив його в Інтернет.
Після цього ним зайнялася поліція.
Розв’язуючи цей кримінальний клубок, правоохоронці з Інтернет-хронік із подивом дізналися, що подібні випадки із «зеленкою» в країні — не поодинокі.
Очевидно, наш горе-таксист не з власної ініціативи вдався до таких заходів, а скопіював когось зі своїх колег.