Празник Введення в храм Пресвятої Діви Марії належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні посвяття.
Батьки Пресвятої Богородиці — св.Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, якщо в них народиться дитина, то вони віддадуть її на службу Богові в Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св.Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св.Йосифом.
У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року у введенських повір’ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення — не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев’ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. Із цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення.
Як на Новий рік (а також і на Різдво, і на Великдень), хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим «полазником», себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди намагаються не заходити на Введення зранку до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: «Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того ж із грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, — то це злий знак».