Коли не милий «рай у шалаші»… Давай поділимось!

Добрий день, шановна редакція! Я прожив із дружиною у зареєстрованому шлюбі понад 10 років, і весь цей час ми проживали у моєму будинку, який мені подарували батьки. Але стосунки між нами постійно погіршувались, і ми вирішили розлучитися. При цьому дружина мені постійно погрожує, що відсудить у мене все і залишить «без копійки». Прошу Вас роз’яснити, який порядок поділу майна подружжя при розлученні та що відноситься до спільної сумісної власності, а що є особистою власністю?
Андрій Л., м.Новоград-Волинський

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
— На жаль, на даний час у нашій державі зберігається тенденція, коли число розірваних шлюбів постійно збільшується. При укладенні шлюбу (і це не дивно) мало хто задумується про можливість його розірвання та поділ майна. Як наслідок, коли сімейне життя не складається, люди починають ділити нажите майно в судовому порядку, і часто цей поділ переростає у «військові дії» між колишнім подружжям. А тому досить важливо знати свої права, і, в першу чергу, майнового характеру, під час укладення шлюбу, щоб у подальшому мати змогу вирішити всі суперечки цивілізованим і мирним шляхом.
Отже, майно, яке подружжя або один із них бажає розділити, має бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто набуте під час шлюбу. Слід зазначити, що термін «по­дружжя» має місце, коли чоловік та жінка перебувають у шлюбі чи проживають однією сім’єю, ведуть спільне господарство та спільний бюджет.
У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте по­дружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об’єктом права спільної сумісної власності є також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, то, в силу вимог ст.74 СК України, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На це майно також поширюються правила щодо спільної сумісної власності подружжя, встановлені для осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Отже, все майно, набуте у шлюбі (або, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою), є спільною власністю дружини та чоловіка. Але в кожному правилі є свої винятки.
Так, стаття 57 СК України визначає, яке саме майно є особистою приватною власністю дружини, а яке чоловіка. Зокрема, особистою приватною власністю одного з подружжя є:

  1. майно, набуте нею (ним) до шлюбу;

  2. майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

  3. майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто;

  4. житло, набуте нею (ним) за час шлюбу внаслідок його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

  5. земельна ділянка, набута нею (ним) за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її (його) користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, ви­значених Земельним кодексом України.


Крім зазначеного, особистою приватною власністю одного з подружжя є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги, а також страхові суми, одержані нею (ним) за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, є також особис­тою приватною власністю.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини (чоловіка) майно, набуте нею (ним) за час їхнього окремого проживання, у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Не менш цікавим є положення ст.62 СК України, яка передбачає, за яких обставин майно, що належало лише дружині або чоловікові, може перейти у їх спільну власність. Так, якщо майно дружини (чоловіка) за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так само, якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду теж може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, і розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу повинно здійснюватись колишнім подружжям винятково за взаємною згодою та відповідно до Цивільного кодексу України.
Дружина і чоловік, як це передбачено ст.69 СК України, мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, в тому числі за взаємною згодою, уклавши відповідний договір; договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині (чоловікові) зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Якщо при поділі майна виникає спір, то такий спір можна вирішити в судовому порядку.
Суд при вирішенні спору про поділ майна керуватиметься в першу чергу ст.70 СК України, згідно з якою, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності по­дружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Однак від засади рівності часток подружжя все ж можна відступити — за обставин, що мають істотне значення: якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї тощо. Також за рішенням суду частка майна дружини (чоловіка) може бути збільшена, якщо з нею (ним) проживають діти, непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
До суду з вимогою про поділ майна, заявленою після розірвання шлюбу, можна звернутись протягом трьох років із моменту від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. А до вимог про поділ майна по­дружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, позовна давність не застосовується.