Гуляючи центром міста, проходячи повз міську раду, моя шестирічна внучка Настуся поцікавилась: «Дідусю, а що це за сірий старий дядько, що стоїть через дорогу? Мабуть, це священик тієї церкви?».
Що я мав відповісти маленькій людині, з чого почати? Мабуть, почати з того, що ще у трирічному віці маленький Володя Ульянов (у майбутньому — Ленін) без причин з криком почав бити та топтати святу ікону, а в шістнадцять років зірвав з себе натільний хрест і розтоптав його, оголосивши себе атеїстом. У подальшому вважав Бога своїм особистим ворогом. А коли більшовики при допомозі нечуваного фарисейства ввели в оману народ величезної держави, а потім залили її потоками крові в громадянській війні, боротьба з православною церквою, священнослужителями стала наріжним каменем внутрішньої політики держави, яку очолював цей «сірий, великий дядько», пам’ятник якому стоїть навпроти Будинку міськради. А в небі майоріє наш рідний жовто-блакитний прапор.
Пам’ятник найбільшому катові України, який з піною у рота вимагав (мовою оригіналу) «В соответствии с решением В.Ц.И.К. и совнаркомисаров необходимо как можно скорее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как соботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше. Церковь подлежит закрытию. Помещения храмов опечатывать и передавать в склады». Це цитата з секретної вказівки, підписана головою раднаркому Леніним.
Вимоги «вождя трудового народа» старанно і послідовно виконувалися. В Україні збереглося біля трьох відсотків храмів, у таборах ГУЛАГу та тюрмах ЧЕК-ДПУ НКВД було замордовано біля 100 тисяч священнослужителів та монахів. Ох, як же не відповідає образ кровожерливого маніяка, диявола в людській личині тому маленькому Леніну, кучерявому білявому хлопчині на зірках жовтенят, які носили наші діти.
Ці думки пронеслися в моїй голові. Що сказати внучці? Як донести усім людям, які до цих пір щиро вірять в ідеї Леніна, що жах експерименту, який називався побудовою комунізму в державі, є результат несамовитої фарисейської політики, коли чорне називається білим і навпаки. А технологію «оглупления» свого народу винайшов той же Ленін. Прокляття народу на вічні часи — ось що він заслужив, а не честь стояти пам’ятником. Дуже шкода, що є ще багато людей, які говорять: «Нехай стоїть, він особисто мені не заважає». А ось коли він стояв би на моїй межі і тінь від пам’ятника падала на мої огірочки, ось тоді він завалився би…
Люди, схаменіться! Вже двадцять другий рік існує незалежна держава Україна, а ми все топчемося на одному місці, захлинаючись у злочинності, корупції, зневірі… А інші народи, які рішуче порвали з комунізмом, пішли далеко ­вперед як в економічних, так і в соціальних питаннях. На мій погляд, глибоко помиляються очільники міста, коли максимально толерантно і виважено вступають у переговори з ветеранськими організаціями стосовно подальшої долі пам’ятника Леніну. Хто входить у ці організації, її найбільш активну частину? Як правило, це колишні чиновники, держслужбовці, військові. І військові не лейтенанти і старшини, а полковники — ті люди, які за час побудови комунізму жили, як би це інтелігентно сказати, непогано. І ще один факт. Наше чарівне місто вибирали, як правило, останнім місцем військової служби, щоб саме тут піти у відставку і осісти. Ось вони і осідали, і за багато років утворили кістяк цих галасливих ветеранських організацій, де Україна, її душа, мова, культура не є пріоритетним. Щиро підозрюю, що товариш К.Малов не є українцем, ні за національністю, ні за духом.
Беручи до уваги антинародну, антиукраїнську, атеїстичну політику, яку проводила держава під проводом Леніна, величезні людські жертви, рада народних депутатів міста Новограда-Волинського має знести пам’ятник Леніну за кошти місцевого бюджету. Дати можливість зацікавленим особам у збереженні пам’ятника Леніну, громадським організаціям, партійним осередкам, окремим громадянам викупити вищезгаданий пам’ятник у місцевої громади за ціною, яку встановить компетентна професійна і неупереджена комісія з фахівців мистецтв, архітектури та будівництва, а також надати можливість тим же зацікавленим особам та організаціям винайти та викупити відповідну земельну ділянку для подальшого монтажу пам’ятника за згодою міськради. І це за умови, що ці відновлювальні роботи на місці демонтованого пам’ятника будуть проведені за кошти тих організацій та осіб, які викуплять пам’ятник. Якщо за встановлений термін пам’ятник не буде викуплений, він повинен бути демонтований та утилізований. І на цьому поставити велику крапку.