Доброго дня, шановна редакція газети «Звягель»! Я — один із багатьох читачів Вашої газети та житель нашого містечка.
Але, перш ніж почати розкривати своє ставлення щодо пам’ятника Леніну, хочу звернутися до попередніх та майбутніх дописувачів газети з приводу цього даного питання. Читаючи статті про «Бути чи не бути Леніну», я помітив деяке агресивне ставлення одних дописувачів до інших у своїх листах. Потрібно розуміти, що йде відкрите обговорення ставлення жителів до питання перебування пам’ятника Леніну в центральній частині міста, а не обговорення особистої думки дописувача.
Тож, треба поважати думку кожного, бо кожна людина є особистістю і формує свою думку через аналіз свого життя та життя своїх близьких, розповідей близьких, духовних та майнових надбань. Аналізуючи ці вищевказані складові, можу сказати наступне. Хтось жив щасливим і необтяжливим життям компартії, а хтось поневірявся по таборах Сибіру та чекав смерті; хтось мав щастя забавляти своїх онуків та правнуків, а хтось був розстріляний ЧК-НКВД та закопаний у братській могилі; хтось молився вождю КПРС — Леніну — біля кожного пам’ятника, а хтось крадькома молився біля ікони, благаючи в Бога схаменутися цих «нелюдів», які забирали останню крихту хліба.
А тепер висловлю основну свою думку. Я взагалі проти пам’ятників політикам. Проти пам’ятників політикам минулого — в тому числі і Леніну. Політикам сучасності — в тому числі і Януковичу та ін.
Політики та політика — це такі особи та таке явище, що будуть завжди розколювати суспільство. Тому що завжди буде частина суспільства, яка непогано пристосовується до даного режиму чи до особи, і також та частина людей на могилах та сльозах яких здобуватимуться блага тих «вождів» режиму. На щастя, всьому є кінець, і політики та політичні настрої змінюються, але, на жаль, ніколи не змінюються так, щоб усі були задоволені.
Але ж, чекайте, навіть ті політики знали, що вічного нічого немає, і комуністичного режиму колись не стане, ну, а прагнення вічності, напевно, мучило, тому ми маємо стільки пам’ятників Леніну. Я навіть розумію, чому до цих пір деякі комуністи не можуть спокійно примиритися з такими питаннями як «бути чи не бути Леніну». Та все просто — це те саме, як віруючій у Бога людині відмовитися від Ісуса Христа. Для комуністів Ленін — був і є свій Бог. Все.
Єдине правильне рішення: ні — пам’ятникам політикам! Тримайте їх у себе в партійних офісах, на партійних землях, у своїх будинках.
А давайте уявімо, що відчувають ті люди, які до цих пір не можуть спокійно ставитися до тих гірких сторінок комунізму, до тих «гуманних» судів (хоча, мені здається, суди і зараз не дуже гуманні) і які змушені кожен день бачити, на їхню думку, винуватця того всього. Напевно, потрібно вже цей пам’ятник Леніну віддати Новоград-Волинській комуністичній общині, та нехай собі поставлять його в себе на своїй території і вшановують, скільки завгодно, не турбуючи чи травмуючи інших людей. А замість пам’ятника Леніну можна встановити щось інше, не обов’язково пам’ятник, але це вже може бути наступна тема обговорення в газеті. Тож, дякую редакції газети «Звягель» за можливість висловитись відкрито та доступно.