Не можу промовчати про випадок, що стався наприкінці минулого робочого тижня.
Я саме займався виробничими питаннями, коли до комп’ютерного центру редакції зазирнула знайома літня жінка. Це була мешканка з вулиці Короленка. Вулиці, де проходила частина мого дитинства і юності.
Кивком голови, викликавши мене до коридору, жінка повідомила:
— Тобі, Колю, великий привіт від усієї вулиці.
Це мене, певна річ, потішило. Та коли подивився на схвильоване обличчя співбесідниці, то зрозумів, що то не зовсім той «привіт», про який подумав. Тому обережно відказую:
— Дякую! І їм також привіт передайте.
Тут колишня сусідка посміливішала:
— Ти знаєш, на вулиці всі обурені!
Я, звичайно, засумнівався щодо займенника «всі», з досвіду знаючи, що люди часто мимо своєї волі гіперболізують.
На дискусію часу в мене було обмаль. Тому коротко запитав:
— Скажіть, будь ласка, а з ваших родичів хтось постраждав від того режиму, який ви так завзято захищаєте?
— Аякже! — швидко відказала жінка і додала. — Батька як репресували, то так ми його й не бачили!
— То кого ви захищаєте? — запитую.
— А хіба погано жили? — каже, ухиляючись од відповіді. — Пам’ятаю, як ми в хаті трісочки стругали і світили, а Ленін нам лампочку приніс. Не можна так про нього писати. Негарно. Скажи, Миколо, на тебе хтось натиснув, щоб ти так писав про пам’ятник?
— Так, натиснули, — відказую, — життя.
Колишня сусідка ступила на сходи. Напівобернувшись, сказала:
— На тебе збирають підписи.
Я не став допитуватися для чого. Сенс? А на душі гірко, що людина навіть і не підозрює, що можна жити ще краще. Лампочка… З таким підходом до ситуації, то давайте поставимо пам’ятник і первісній людині, котра винайшла вогонь. Це куди важливіше за лампочку. І якби більшовицький чобіт не прийшов свого часу топтати українську землю, то, гадаю, що ту лампочку ми засвітили б раніше.
Чому я це пишу? Та тому, що ця жінка (пам’ятає з дитинства), котра­ приносила мені «привіт», все своє свідоме життя гнала і продавала самогон, розбиваючи сім’ї, спою­ючи молодь. А скільки тих молодих чоловіків через отой самогон передчасно пішло із життя?
І ця людина прийшла повчати мене, що таке «гарно», а що таке «не гарно»?
Після обіду, цього ж дня, на одній із зупинок я знову побачив свою колишню сусідку. Вона давала папери якійсь жіночці, мабуть, знайомій, щоб та під чимось підписалася.
Та, виконавши прохання, покрадьки почала зиркати в мій бік.
Мені стало зрозуміло, що то за підписи. Ось тільки не зрозуміло, для чого ця жінка збирає ці підписи? Може, гадає, що й досі живе у 30-их
роках минулого століття, коли за анонімними доносами людей безслідно забирали вночі «воронки»?..
Потім жінки сіли в автобус і поїхали у напрямку «Світанку». Може, до церкви?..