Не перший рік постає питання щодо герба міста. Порушувалося воно на сесії міської ради. Влаштовувався навіть конкурс. Але, як кажуть, «щось пішло не так».
По-перше, формат розгляду питання — робоча група. Дивуєшся, коли читаєш, що робоча група щось затвердила, щось погодила, прийняла якесь інше рішення. У такому форматі жодних рішень не приймається. Навіть протокольних. Крім обговорення під протокол, може, складання якогось підсумкового звіту — жодних інших повноважень.
По-друге, усе треба розбити за правилами. Звісно, для початку треба мати про них бодай якусь уяву. Недарма Віктор Гюго писав, що «герб для тих, хто вміє розбирати його, є алгебра і мова».
Нарешті, по-третє. Треба розуміти, що герб міста — це не просто гарний малюнок із зображенням емблеми торгової марки. Це — символ міста, що має тисячолітню історію. Інакше в підсумку можемо отримати не «новий» герб міста, а особистий герб якогось скоробагатька.
Одне з правил геральдики стверджує: не треба «впихати» в герб усе і скрізь, не потрібно «наляпувати» всю історію міста і його «колорит», бо отримаємо композиційну перевантаженість.
Тепер — про «затверджені» негеральдичні фігури.
Що таке в геральдичній традиції оте пір’я? «Перо є штучною негеральдичною фігурою, яка набула поширення в муніципальній, родовій геральдиці, а також — на гербах шкіл та інших освітніх установ. Перо історично є символом освіти, науки, розуму, прагнення до пізнання». Щоб «пристебнути» цю фігуру до нашої видатної землячки, треба дуже довго на кривій кобилі їхати…
Я вже не кажу про «знак Зорро» — фігуру, що символізує одну з історичних назв міста. Чомусь для деяких «проукраїнськи» налаштованих мешканців міста його історія починається саме з моменту, коли воно стало польським. Хоча історія міста насправді почалася десь за сім століть до Люблінської унії. А раніше воно мало дещо іншу назву.
Чого точно не повинно бути, то це горезвісного дзвону. Після складання старого герба минуло понад чверть століття. За цей час із первісною назвою стало все зрозуміло.
Археологічними дослідженнями доведено, що місто має суто давньоруське походження. Тому нема чому дивуватись, що і його назва — класична давньоруська. Яку згодом, через сім століть, перекрутив польський писар. Тож будь-яка потреба у, так званих, легендах-гіпотезах відпала.
До речі, місяць тому в дуже вузьких колах (але дуже широко) відзначили сорок років із моменту створення та оприлюднення легенди про дзвін. На жаль, її автора вже більше десяти років немає з нами.
Але цікавіше інше. Отой дзвін із літерою «зет» на діючім гербі взятий… з емблеми фірми. Наприкінці 80-х «бігав» по місту «Ікарус» із такою емблемою на борту.
Щодо того дзвону, який на фортеці, питань немає. Його просто треба перейменувати на «Дзвін пам’яті за загиблим літописним містом». Нагадаємо, що возвягляни не схотіли коритися волі короля Данила Галицького, за що він місто й знищив. Якщо маємо вулицю Данила Галицького, то, мабуть, треба знати, за що його ім’я в місті увічнили…
Ми не повинні копіювати ті методики, які широко зараз застосовуються при майже масовому складанні гербів сіл і селищ. Бо місто має певну традицію. Немає в нас і підстав вводити якийсь «новодєл» типу «головного символу» міста. По-перше, маємо Лесю Українку, по-друге, усі легенди мають вік менший, ніж півстоліття.
Без повернення до вислову Віктора Гюго, наведеного вище, не обійтися. Якщо тримати його в умі, то можна скласти герб, який відповідає вимогам «техзавдання». Мова геральдики має багатий інструментарій.
Для прикладу, наведемо герб, який, керуючись цими постулатами, склав автор.
Скорочено його концепція така: «Новоград-Волинський — українське, патріотично налаштоване місто, батьківщина Лесі Українки. Належить до північно-західної частини Житомирського Полісся. Східний кордон Волині. Має давню історію, що походить із часів Київської Русі, та славетне козацьке минуле. Було укріплене. Певний час було центром краю і зараз має зверхність». Отож геральдичний опис:
«Картуш — увінчаний срібною міською короною срібний лавровий вінець (або з дубового листя), обвитий жовто-блакитною стрічкою та скріплений знизу пряжкою із зображенням тризуба. З девізом на сріблі (знизу) «Novograd Volynsky. Patria est Lesia Ukrainka» («Новоград-Волинський. Батьківщина Лесі Українки»).
Тинктури: металеві — золото й срібло, фініфть — блакить, червлень.
Геральдичний щит — іспанський.
Почесна геральдична фігура — глава. У блакитному полі — чотири золотих квітки рододендрона жовтого (реліктової азалії понтійської). Символічне значення квітки азалії понтійської — втілення ідеї невмирущості краю, витривалості та стійкості. Також — символ північно-західної частини Житомирського Полісся.
Розподіл щита — зубчастий, зубцями вгору. Символізує зверхність міста та його укріпленість.
Проста геральдична фігура — вільний край зліва під главою. У ньому в червленому полі — срібний геральдичний хрест, простий, кавалерський чи клинчастий уширений — основний волинський герб.
Під главою — у золотому полі, у середині — червлений геральдичний хрест, клинчастий уширений — один з історичних гербів волинських князів періоду Київської Русі, символ віку і походження міста. Форма хреста символізує його козацьке минуле».
Із раннього середньовіччя перед у геральдиці має винятково геральдичний опис. Після того, як він зроблений, герб вважається складеним і вже може бути затвердженим на сесії міської ради. Звісно, не на засіданні робочої групи, як минулого разу. Робочу групу за статусом навіть не можна наділити повноваженнями приймати будь-яке рішення.
Далі вже триватиме робота художників над ескізами в тому чи іншому форматі, вибір та затвердження офіційного зображення. Тобто, все залежить від таланту художників чи комп’ютерних дизайнерів, які мають бодай трохи розумітися на геральдиці.
Зауважимо, що рододендрон є рідкісним негеральдичним природним символом, що використовується в територіальній геральдиці. А рододендрон жовтий — взагалі тільки в гербі району. Така собі геральдична квітка-«ендемік». Тому використання зображення гарно виписаної квітки з районного герба в гербі міста слушне й доречне.
Звичайно, що з такого герба легко зробити прапор. Наприклад: «Жовте прямокутне полотнище з червоним скандинавським фіксованим хрестом у синій окантовці. У лівому верхньому куті на блакитному полі — чотири золотих (жовтих) квітки родендрону жовтого».
Мабуть, хтось скаже, що наведений вище опис занадто простий. Насправді в цій простоті закладений свій символізм.
Автор має надію, що йому вдалося показати, що немає жодної потреби переносити на щит нового герба негеральдичні фігури зі старого. Щось стало зайвим, щось вже є ознакою спроби фальшування історії міста, щось використане не в традиції, щось можна відобразити інакше. Та й концепція старого герба втратила актуальність ще десять років тому, після видання за ініціативи діючого міського голови «Історії міста».
Для складання нового герба треба не тільки знати, а й розуміти історію свого міста, мати до неї повагу. І вчити, як кажуть, «матчастину».