Володимир Павлович Бурковський тримає руку на спортивному пульсі міста усе своє життя. Він — вчитель фізкультури, тренер з тенісу, футболіст, а ще — позаштатний дописувач спортивної рубрики ще від початків створення «Звягеля». А найголовніше, що 16 серпня Володимир Павлович відзначає своє 60-ліття.
У 1967 році відбулося його «знайомство» зі спортом — у дитячо-юнацькій спортивній школі. Там полюбився футбол. Згодом — Івано-Франківський технікум фізичної культури, грав за команду «Спартак-Івано-Франківськ». Володимир Павлович з посмішкою згадує: «Щоб не вчитися, — хотів бути футболістом», хоча потім з’ясувалося, що, окрім спорту, потрібно студіювати й інші предмети. Після технікуму та армії почав працювати вчителем фізкультури у місцевій школі №1.
Окрім спортивної любові до футболу, у нього є ще одна — це настільний теніс. Володимир Павлович є керівником секції з настільного тенісу. Коли у 90-х отримав запрошення від Польщі на Міжнародний турнір, то, не вагаючись, разом з командою погодився. І не даремно, адже вибороли почесне 3 місце, серед 14 команд. Зараз команди, які він тренує, є лідерами в обласному настільному тенісі ( стабільно у трійці), а кращі — грають у першості України.
Ще однією — третьою спортивною любов’ю — став баскетбол. У 80-х роках, разом з В.П.Єрмаковим, «зробили» жіночу команду бронзовими призерами чемпіонату України.
В.Бурковський говорить, що йому до душі все, що стосується спорту. Тому він свого часу прийняв запрошення тодішнього редактора «Звягеля» Юрія Івановича Ковальського дописувати у газету на спортивну тематику. Для нього не є метою написати про самі події, а головною темою у матеріалах є внутрішня психологія: переживання, радість перемоги, розпач через поразку — усе це, на думку тренера, й повинен відчути читач.
Володимир Павлович пишається усіма своїми учнями і радіє, коли вони роблять усе заради перемоги. Для цього, вважає, головне грати за ідею. Йому, як і кожному вчителю, приємно бачити, як учні досягають певних вершин, перевершуючи вчителя: «Тоді стає приємно, що старання не пройшли дарма» , — зізнається тренер.
Більше 20-ти його учнів стали тренерами, вчителями фізкультури. Найпершим його учням — вже за 40, і вони приводять своїх дітей та онуків саме до нього — свого доброго, але водночас і строгого, вчителя. Так, колишня учениця Оксана Романчук про нього може сказати лише теплі слова: «Для мене він — вчитель, для моєї дочки — тренер. Проте і досі для мене він залишається наставником. Мені подобається, що до кожної дитини Володимир Павлович відноситься як до особистості, шукає індивідуальний підхід. Він завжди підтримує, переживає і радіє разом зі своїми вихованцями».
В.Бурковський любить свою роботу, адже коли бачить допитливі очі дітей, то розуміє, що просто зобов’язаний зробити так, щоб вони з перших слів зрозуміли, яке місце спорт здатен відіграти у їхньому житті. «Я ходжу на роботу з усмішкою, незважаючи ні на що», — з ентузіазмом стверджує тренер.