Цю історію нам розповіли діти однієї з багатоповерхівок нашого міста. У їхньому дворі росте «сад друзів».
«Це було чотири роки тому. Ми з хлопцями цілими днями гуляли вулицями міста, сиділи на фортеці, купалися на річці, лазили у садки по яблука, грушки, словом, було весело. Ось і цього разу ми проходили повз двір, де висіли червоні яблука. Паркан був високий, але ми зловчилися, перескочили і почали «збирати» врожай. Тут у садок вийшла маленька дівчинка з вівчаркою, і ми застигли на місці. Адже паркан був високий, а пес — за крок від нас. Дівчинка з цікавістю дивилася на непроханих гостей, а пес слухняно сидів поруч і ніби насміхався з нас.
За дівчинкою у садок вийшов дідусь. Ми вже приготувалися, що нас почнуть сварити чи викличуть міліцію. Але дідусь лише похитав головою і запросив нас у двір. Ми пішли слідом, а за нами весело підскакували величезна вівчарка зі своєю хазяйкою.
Дідусь розпитав, як проводимо канікули, чим цікавимося. Ми трохи отямились, посмілішали. Він розповів про свою велику родину, про онуків, правнуків, для яких вирощує сад.
Виявилося, що яблука, які ми зірвали, — зимових сортів, і їсти їх було ще рано. Нам стало соромно за втрачений врожай. Та дідусь нас не сварив, а зробив подарунок. Ми всі разом пішли у садок, де він разом з онучкою викопав нам десять саджанців яблунь, абрикосу, сливу і грушку.
Тепер у нашому дворі росте свій сад, який ми висадили і доглядаємо разом із сусідами по будинку. І ось уже цього року всі разом будемо збирати перший врожай із нашого «саду друзів».