Написати цю статтю мене спонукав не лише прихід ініціаторки створення притулку для собак — голови міськрайонного об’єднання із захисту тварин «Оберіг» Валентини Захарчук. І навіть не відчай цієї жінки-захисниці тварин з приводу того, що їй у спину окремі «доброзичливці» кидають образливі звинувачення, що цією справою вона займається, щоб на ній «нажитися».
Мене спонукало інше. Реакція декого з тих, хто називав себе захисником собак, приходив до нас у редакцію і розповідав про «бездушну владу», яка відстрілює собак на вулицях міста. Де тепер ці люди? Будемо відвертими — їх дуже мало, бо говорити — це не битися, наче риба об лід, над однією з найбільших проблем у місті. А вона залишається. Бо «б’ються» над нею, попри образи і звинувачення, небагато людей.
Влада таки продемонструвала гуманність, прийнявши «Програму поводження з тваринами і регулювання їх чисельності» та виділивши земельну ділянку під створення притулку для собак, що у районі очисних споруд на «Дружбі». Кошти, що були передбачені на відстріл, спрямували на заробітну плату для пари-трійки людей, котрі доглядатимуть за собаками. Цих грошей, враховуючи апетити держави у вигляді нескінченних податків і відрахувань у фонди, вистачило на мінімальну зарплату у 800 гривень… аж до кінця року. На цьому фінанси вичерпалися, і тепер, пообіцяла влада, фінансування слід чекати не раніше нового року.
Зараз жінка днями бігає по колу між державними установами, які тільки те й роблять, що видають папери. Аби заспокоїти «доброзичливих» людей, хочеться пояснити їм, що гроші з бюджету ніхто на руки «собачій мамі», як називають жінку, не дає — усе відбувається через казначейство та інші інстанції. «Людям не можна довести, що на сьогодні усе це робиться мною і декількома ентузіастами безкоштовно», — пояснює свої душевні переживання пані Валентина.
Багато хто вже міг бачити, як у Новограді з’явилися собаки з клеймом на вухах — це, розповіла пані Валентина, перші кроки у роботі. Разом з працівниками ветлікарні тварин ловлять, роблять щеплення від сказу, дають препарат, що пригнічує бажання розмножуватися — таким собакам роблять клеймо і випускають. Через три-чотири місяці цим тваринам мають бути зроблені операції зі стерилізації. Якщо, звісно, влада виділить на це кошти.
Тим часом Валентина Захарчук невтомно оббиває пороги спонсорів. Допомагають не усі, але все ж знаходяться люди, котрі хочуть допомогти. Гарним словом відгукується пані Валентина про директора «Новофарм-Біосинтез» Валерія Перерву , котрий один із небагатьох, виділив дві тисячі гривень на утримання тимчасового притулку і пообіцяв підтримку надалі. Директор підприємства «Галекс-Агро» Олександр Ющенко також пообіцяв своє сприяння у вигляді зернових — щоб було чим годувати собак-безхатченків. Дали по пару сотень гривень голови місцевих ОСББ, сподіваючись нарешті позбутися «головного болю» — засилля собак на подвір’ях житлових масивів.
Колектив лісгоспу допоміг матеріалом для спорудження двох побутових приміщень притулку — кухні та реабілітаційної кімнати, де собакам робитимуть щеплення. Валентина Захарчук для цих цілей на що тільки не йде: виписала на роботі «шпали», за які заплатила 700 гривень із зарплати, за свої ж кошти придбала шифер «б/у» — ось і знайшовся «будівельний» матеріал… Отак, з миру по нитці, на майданчику ведуться сякі-такі роботи.
Безкоштовну допомогу на будівництві запропонували двоє добровольців-чоловіків. Один із них — Сергій Савчук, який довго не хотів називати свої дані. Але для того, щоб помітити його бажання допомогти, слова навряд чи потрібні. Сергій — військовий пенсіонер і працює у Теплокомуненерго. Свою допомогу пояснює просто: «Хочу, щоб з «Болгарбуду» швидше забрали безпритульних собак, яких там дуже багато. Хто як може їх знищує: один з «воздушки» відстрілює з балкону, інший — м’ясом отруєним підгодовує…».
«Я це роблю для тварин і для своєї душі, розумієте? — говорить інший — чоловік пані Валентини, Віктор Іванович. — Мені не треба користі, від цього заняття не маю жодних благ. Людина повинна мати серце, а це зараз дедалі рідше зустрічається. Собак штурхають ногами, стріляють, а їм Бог, як і нам, дав життя. Чому людина вважає, що має право на жорстокість?».
Влада усіляко сприяє у спорудженні притулку. Комунальники допомогли із сіткою для вольєрів, провели світло, зрізали дерева.
Сьогодні мешканцями притулку є 30 собак, а до кінця місяця, після завершення будівництва вольєрів, їх кількість сягне сотні. Звісно, це не означає, що з вулиць зникнуть бродячі собаки, їх просто поменшає. А щоб ситуація істотно зрушилася з місця, долучитися до неї мають усі, хто бажає вирішення проблеми.
Наприклад, окрім коштів, притулок потребує холодильного оснащення для тримання продуктів. Потрібен транспорт для відлову і перевезення тварин. «Ми ні від чого не відмовимось, — говорить пані Валентина. — І волонтерська праця нам теж дуже потрібна».
Щойно ми наблизилися до вольєрів собачого притулку із його опікункою, як здійнявся радісний гавкіт. Десятки пар очей із сумних перетворилися на щасливі, і за секунду усі тварини стояли на задніх лапах в очікуванні… ні, не лише чогось смачненького. Відчувалося, що собачі носики буквально у повітрі ловили тепло душі до них їхнього найпершого друга — Валентини Мечиславівни.
Багато років її ідею створення притулку для собак ніхто не сприймав всерйоз. Її і досі багато хто не сприймає — людям куди легше закрити очі на проблеми, які потребують матеріального вирішення. Тим паче, що сьогодні грошей не просить хіба що ледачий, а тут вона — дивакувата жінка, котра збирає собак по вулицях і в умовах хронічного бюджетного безгрошів’я просить владу допомогти.
— Мені часто докоряють, що у нас людей безпритульних багато, а я тут зі своєю «собачою ідеєю», — говорить пані Валентина. — Але ж «бомжі» до такого життя «докотилися» самі, і людина, якщо має бажання, то може виправити своє становище. Мені чоловік каже: «Валю, навіщо це тобі? — А я все життя люблю тварин, мені нічого від них не треба — я забезпечена і у мене, у моїх дітей усе є. Я своє тваринам віддаю, щоб врятувати!».
У неї багато історій про те, як собаки опиняються у притулку. Останній раз їй зателефонували мешканці району м’ясокомбінату і попросили забрати дев’ятьох цуценят — їх викинули господарі. Коли пані Валентина приїхала по малечу, то живих залишилося лише шість, трьох довелося закопати просто на місці. Усіх інших вона взяла у сумку і повезла додому. Коли ми приїхали у притулок, цуценята тільки почали набирати вагу, але сум у їх очах залишиться назавжди…
Усім, хто відчуває брак тепла і душевної відданості, радимо побувати у притулку — тут зможете отримати позитивних емоцій «з головою». А якщо бажаєте реально підтримати вирішення проблеми собак на вулицях міста, то можна надати фінансову допомогу на рахунок Ощадбанку: № 26009357791688, код за ЄДРПОУ 38613499, МФО 311647.