Дядько Петро їхав на риболовлю. На мотоциклі з коляскою. Курс тримав на Малі Ольшинки. Ставок там непоганий — карасі, лини, коропи.
Дорога лежала через ліс. Кермуючи повз молодий дубняк, дядько Петро помітив дві бурі голівки. Білі! Ну, як не зупинитися!
І справді, це були два білих гриба. А поряд — ще три! Непоганий улов!
Їдучи далі, рибалка-грибник натрапляв то на боровиків, то на красноголовців, то на бабки.
Минаючи ліс, дядько Петро почув гул автомобіля. Спершу майнула думка, що то грибники. Але, у цій місцині грибів, начебто, уже й немає. Вирубка, болото, далі — така гущавина, що й не продерешся.
А може, то браконьєри? Дичини цього року на болотах багатенько! Буває стріляють. Не по сезону. Когось ловили…
До ставка було ще далеченько, кілометрів зо три. Треба минути ще два села.
«Нива» їхала слідом. Нікуди не звертала.
«Так і є. Браконьєри, — виснував дядько Петро. — Й машина підходяща, щоб при випадку вчасно дати драла».
Проминув болото, а ті — не відставали.
«Виходить, — подумав дядько Петро, — що вони не браконьєри. Тоді хто? Рибалки? Але поворот на ставок вже проїхали. Я то маю до друга заїхати, щоб із собою взяти. Просився дуже. Може, і вони тарабаняться до того села? Але чого їдуть слід у слід?»
Від чергової думки дядька Петра аж зморозило. Він подумав, що «Нива» його переслідує. Очевидно, невідомі хочуть відібрати мотоцикл. Або…
«Невже по мою душу? — аж защеміло в чоловіка під серцем. — Невже це ті поганці?»…
Якось одного разу дядько Петро їхав на риболовлю і в одній славній місцині помітив чималеньку компанію молодих людей. Навколо них стояло кілька автівок. Поряд палало велике багаття. Гопкомпанія веселилася. Було видно, що всі п’яненькі. Але не те стурбувало чоловіка. Збентежило інше, що двоє молодиків нещадно «косили» сокирами молоді дубки. Склалося враження, що ті двоє «лісорубів» улаштували змагання, ніби наперед змовившись, хто більше «навалить» деревець за певний час.
Дядько Петро втручатися не ризикнув, непевна тепер молодь. Він просто зателефонував по мобільному телефону куди слід. А тепер злякався, що ті розбишаки його «вичислили».
«А може, таки помиляюся» — зажевріла надія.
Аби переконатися, що і справді схибив, звернув у перелісок.
Звернули і вони.
Дядько Петро прибавив газу.
Начавила на газ і «Нива».
Дядько Петро різко повернув ліворуч.
Вони — також.
«Ну, все, гаплик», — гірко подумав дядько Петро і спробував ще раз відірватися від переслідувачів.
Однак ті вже сиділи на хвості.
І раптом мотоцикл ускочив у глибоку вибоїну. Дядько Петро мало не вилетів із сидіння. Мотор заглух.
«Нива» зупинилася поряд. Клацнули дверцята, і з її салону вийшло четверо чоловіків. У камуфляжній формі. Один з них, усміхнувшись, мовив:
— Ну ви, дядько, й женете! Мов циркач! Зараз вам допоможемо.
Дядько Петро, перевівши подих, поцікавився:
— А ви хто такі? Що вам треба?
— Спочатку ми їхали навмання, — вів далі той же. — А коли побачили вас, то — за вами.
— Навіщо?
— У вас у колясці вудочки стриміли. А ми у цих місцях нічого не знаємо. Рибалки ми!
Дядько Петро з полегшенням видихнув:
— У страху очі великі.
— Що кажете, дядьку?
— Кажу, поїхали. Ставок покажу.