Викладач східних танців, погодьтеся, — це професія доволі екзотична. Та й взагалі Схід, як відомо, «справа тонка», тож не дивно, що 25-річна спеціалістка зі східних танців Вікторія ІЛЬЯХОВА (на фото праворуч) витончена і артистична танцівниця. Попри слов’янську зовнішність, у ній присутня східна манера у поведінці, стилі одягу та рухах. Напевно, позначається те, що вже вісім років Вікторія займається східними танцями. Невдовзі, щоправда, дівчина готується стати мамою, тому її справу сьогодні продовжує учениця — Альона Парій.
З ініціативи Вікторії у Новограді відкрито студію східного танцю. Як сприймають новоград-волинці малознайому нам східну культуру, чи користується попитом «танець живота» і що це взагалі таке — про це наша розмова.
— Вікторіє, східні танці — це естетичне заняття і для душі, і для тіла. А чи можна порівняти користь від них, наприклад, з аеробікою чи тренуваннями у «тренажерці»?
— Свого роду так, бо це не лише форма мистецтва, цікава з естетичного боку. Це ще й система вправ та рухів для підтримки тіла та настрою «на висоті». Східні танці зміцнюють м'язи живота, стегон і сідниць не гірше, ніж будь-яка традиційна програма з аеробіки або тренажерний зал. Можна сказати, що це — ідеальна форма фітнесу, бо пластичні рухи не викликають болі у суглобах, не перевтомлюють організм. Година тренувань — рівнозначна 30-хвилинному заняттю спортом. Щопрада, тут важливо одночасно вміти розслаблятися і тримати рухи під контролем.
— А яким чином у вашому житті з’явилося захоплення, що стало згодом роботою?
— Навчаючись і мешкаючи у Києві, якось вирішила записатися у студію східного танцю. На той час це була перша студія у столиці, а мені настільки сподобалося займатися, що результати не забарилися — мене запросили до ансамблю студії, щоб виступати на конкурсах та звітах. Потім вийшла заміж і переїхала у Новоград, вирішила продовжувати займатися цією справою. Тим паче, що серед нових знайомих виявилося багато дівчат, котрі мали бажання навчитися східним танцям. Просили дати їм уроки, а згодом запропонували мені відкрити гурток.
— Тобто столичне ноу-хау, що прийшло до нас зі Сходу, у провінційному Новограді сприйняли нормально?
— Так, без особливої реклами вдається набирати людей на заняття. Танцями цікавляться жінки різного віку, а середній вік — приблизно 25 років. До речі, у столиці зараз модно навчати східним танцям дівчаток з 3-4-річного віку. У мене до цього неоднозначне ставлення, бо я вважаю, що малеча краще сприймає початки класичної хореографії, де вчать «тримати» спинку, ручку чи ніжку. А коли бачиш маленьких «східних танцюристок» на конкурсах із дорослим «мейкапом» та якоюсь недитячою конкуренцією, то це виглядає щонайменше не природньо. Після 10 років дівчатка краще сприймають цей вид мистецтва. Разом із тим є жінки, котрим за 50, а вони мають бажання навчатися танцювати по-східному. Дехто звертається, щоб вразити чоловіка, наприклад, на його день народження.
— А як пояснюють самі жінки — для чого їм, українкам, східні танці? І чи пожвавився інтерес до них після виходу на телеекрани популярного серіалу про Роксолану?
— Так, жінки активізувалися (сміється — авт.). А взагалі вони прагнуть скорегувати фігуру, урізноманітнити життя якоюсь екзотикою, знайти час для релаксу чи покращити душевний стан. Особисто я своїми заняттями прагну донести, що це — відпочинок. Що, працюючи над собою, можна досягти максимального внутрішнього розслаблення, позбутися комплексів, абстрагуватися від буденності, налаштувати себе на позитив. Крім того, це ще й корисні знання — розповідаю своїм ученицям про східну культуру, нюанси східних танців. Наприклад, є рухи, які мешканці Сходу вважають непристойними у танці. До речі, європейці часто неправильно трактують це мистецтво, яке для східних народів є проявом давньої культури, а наші люди подекуди ототожнюють його зі стриптизом... Відверто кажучи, це ображає.
Я відвідую майстер-класи, спілкуюся з викладачами з Єгипту, Тунісу тощо. Тому одне з моїх завдань — навчити людей правильно розуміти східні танці. До речі, на Сході чоловіки теж нерідко використовують елементи східного танцю. Існує понад 50 стилів, а серед напрямків виділяють єгипетську, арабську, турецьку школи.
— Ви сказали, що, як діти, так і жінки старшого віку, залюбки опановують ці танці, попри їх екзотичність для слов’ян. А чи є оптимальний вік для занять?
— Зрозуміло, що у 14-20 років жіноче тіло більш піддатливе для навчання, особливо, якщо є підготовка з класичної хореографії. Але нерідко дивуюся, наскільки у вже зрілих жінок легко виходить володіти власним тілом, чути ритм, відчувати музику. На конкурсах тепер є навіть окрема категорія «сеньйори» — для старших за віком. Звісно, залежно від віку, відчуття у танці відрізняються, але вони завжди позитивні!
— На заняття до вас завжди приходять стрункі дівчата, чи для тих, хто «у тілі», теж знайдеться місце?
— Повірте, різні приходять. Худенькі можуть навчитися бути схожими на східних танцівниць, навіть, не маючи відповідного животика, такого важливого атрибуту у східних танцях. І пишні жінки можуть відчути себе богинями, головне — полюбити своє тіло і навчитися отримувати насолоду від процесу. Все залежить від того, наскільки танцівниця здатна контролювати тіло.
— А як змінюються жінки у процесі занять? Чи стають більш артистичними, сексуальними?
— Через те, що працюють усі м’язи живота, під час занять підтягується живіт, чіткіше формується талія, гнучкішою стає спина, рухи — м’якішими, постава здобуває грацію, витонченість. Заняття східними танцями сприяють вирішенню низки гінекологічних проблем, навіть безпліддя. Вирівнюється колір шкіри, зменшуються жирові відкладення, покращується кровообіг. Звісно, усе це впливає на жіночність.
— У давнину східні танці використовували для того, щоб підготувати дівчат до пологів. Ви рекомендуєте майбутнім мамам східні танці?
— До вагітності — так. І у давнину це робили невипадково, бо основним результатом виконання східних танців є масаж внутрішніх органів, різних груп м’язів, тренування серцево-судинної системи, зняття напруги. А от вагітним потрібно бути обережними, бо їм слід уникати різких рухів, різних струсів тощо. Тим паче, що, чим вищий рівень групи танцівниць, тим більше різноманітних «трясок» у танці. Тому для вагітних — хіба що заняття у окремій групі, але з великою обережністю.
— За освітою ви — юрист, а за покликом душі — танцівниця. А яке амплуа все ж більш до вподоби?
— Чим більше займаюся танцями, тим чіткіше розумію, що це моє. Люблю бачити результат своєї роботи, і я його бачу. Приємно, коли дівчата приходять спочатку займатися для себе, а згодом стають настільки у собі впевненими, що починають цікавитися конкурсами, шиють собі костюми для виступів. Хотіла би, щоб студія наша розвивалася, і щоб у майбутньому ми робили звітні концерти.
— Що ж, бажаємо здійснення усіх цих планів!