Вихідними вирішив пройтися «смолківською» лісосмугою.
Йду, вдихаю запахи хвої, свіжість ставкової води. Точніше, трьох ставків, що праворуч від мене. Створив ці водоймища, які течуть каскадом, грецький генерал Патаракі ще в кінці ХІХ століття. Був маєток, було господарство, обсаджене липами, кленами, дубами. Та недовго те господарство проіснувало. Прийшли більшовики і все знищили, а на тому місці поспіхом позводили примітивні будівлі і почали вирощувати свиней, щоб було чим годувати червоне військо. Та доглядачі безрогих і самі були голодні, бо тих свиней і самі жерли. Про це свідчить маса кісток, якими й досі устелена довкружна земля.
А наприкінці минулого століття «свиняче» господарство припинило своє існування. По ньому залишилося лише безладдя. Місцеві жителі хутенько розтягли по своїх дворищах усе, що можна було розтягти. Занехаялися ставки. А навколо колись прекрасної місцини виросли хаотичні сміттєзвалища. Щоправда, кілька років тому знайшлися люди, котрі орендували закинуті, замулені ставки і кілька з них відновили. А відтак самотужки завзялися ліквідовувати смітники. Проте знаходилися індивіди, котрі продовжували до колишнього урочища вивозити побутові відходи. Навіть уночі скрипіли візки та гули двигуни машин. А коли з «посмітюхами» почали боротися орендарі ставків, то ті своїм непотребом почали захаращувати соснову лісосмугу, береги річки Случ.
На жаль, ця вакханалія продовжується і нині.
Мабуть, ті суб’єкти, котрі таке творять, у дитинстві голівкою з печі падали. Принаймні так про таких здавна кажуть люди.
Диву даєшся! Місцева влада пішла назустріч жителям міста, які проживають у приватному секторі, встановила помірну плату (всього шість гривень на місяць!) на вивіз побутових відходів, але знаходяться скупердяї, котрим, бачте, така ціна зависока (?). Хоча, здебільшого, ці особи — з когорти небідних, про це переконливо свідчить вміст викинутого.
І що найдивніше, вивозять смолківчани сміття, а потім, ідучи відпочивати до річки, залюбки вдихають «аромати» своїх творінь. Хто ці люди? Потомки справ свинячих?..
…Йду грунтовою дорогою поміж сосновою лісосмугою та старими деревами, залишками колишнього генеральського урочища.
Ліворуч — стрімлять піки сосен, праворуч — крони лип, кленів та дубів одяглися у золоті та багряні шати. А над ними — синя блакить.
Краса! Благодать!
Це — зверху. А внизу, обабіч грунтової дороги…
Ось хтось вивіз купу всякої всячини: пластикові, скляні пляшки, консервні бляшанки, целофанові пакети, всіляке дрантя… Певно, цей сміттєвоз також у дитинстві з печі падав.
А он хтось притягнув дохлу собаку, кинув її у канаву, навіть не прикопавши. А навіщо? Головне, відслужила тварина своє, ось тобі за це така дяка.
Мабуть, цей «собаколюб» двічі з печі падав…
А далі — ціла гора непотребу. Мабуть, «КАМАЗом» пристаралися. Банки-склянки, шматки шиферу, цегли, бетону, обшивка старого холодильника, ємкості від фарб, бите скло, шмаття якесь, навіть гнилі яблука, садове гілля і картопляне лушпиння…
Очевидно, цей «природолюб», котрий підніс такий подарунок природі, й досі з печі падає...
Сумно.
Йду далі. Рибалка йде назустріч. Виявляється, знайомий.
— Хвались уловом!
— Немає чим хвалитися, — той у відповідь.
— А чого так? Не бере?
— Та де ж воно братиме. Солдати електровудкою б’ють. Біля Баби Зоньки. На човні. Попереду поставили сіті. А самі по кущах та траві своєю штрикалкою шурують. Риба пливе. Мертва. Велика, мала.
— Солдати?!
— А там навчання йдуть…
Невже з навчань повтікали? Певно, що так. З тумбочки, що в казармі, човна і причандалля «рибобитне» витягли і — гайда на Случ!
Цікаво, а хто тут з печі падав?...
Повертаюся додому. Сміття, сміття, сміття… Витвори «пічкопадів».
А то що? А-а. Молоденькі мами з дитячими візочками в кущиках ховаються. Пивко покрадьки цмулять. «Вітамінами» молоко поповнюють. Щоб потім їх немовлятам передати.
Машина їде. «Жигулі». Зупинилася. Із салону виліз чолов’яга. З багажника витягнув мішок з якимось начинням і кинув його під дерева. Поруч стрибає хлопчина років десяти. Мабуть, син того…
Нічого не скажеш, гарний приклад. Мабуть, цей «мішочник»…
І тут подумалося: а чи винні в цьому печі?