«Розповсюджую гарний настрій», «Жити потрібно так, щоб депресія була в інших», «Вирішила після 18-ої не їсти. Піду поп’ю борщ!» — такі кумедні надписи на виробах майстрині Вікторії Давидової. Прочитаєш такий прикольчик на животику конячки з солоного тіста — і мимоволі розпливешся в усмішці. Що не кажіть, а це класно, коли є люди, котрі надихають на усмішки. Для цього потрібно небагато: бажання, фантазія, хороше почуття гумору і сякий-такий підручний матеріал.
Вікторія — цікава співрозмовниця, хоча й каже, що їй комфортніше спрямовувати свою енергію на творчість, а не на спілкування. Їх дім у Гульську, де оселилися з чоловіком та двома доньками, — справжня творча майстерня. Тут, здається, повітря переповнене ідеями, через що й вільного місця бракує. Втім, для творчої людини меж немає, тож Вікторія вже давно вийшла за межі будинку — спочатку розмалювала мультяшними героями власні ворота, потім — сусідські і пішло-поїхало.
Її вироби не лише прикольно виглядають, а ще й пахнуть: ванільні котики, смачні валентинки, їжачки з кавою та корицею. Навіть пляшки для олії, виявляється, можна оформити як шедевр. Та що там говорити, якщо тримач для туалетного паперу отримав від Віки ім’я мадам Фу-Фу і веселить тепер знайомих у… туалеті.
Звичайний шкільний рюкзак доньки вона оздобила вишивкою і зробила ексклюзивним. Така мама — це знахідка для садочка чи школи: і новорічні іграшки зробить, і картини намалює, і сувеніри змайструє до свят. На холодильнику в оселі Вікторії красується ситий намальований їжак, який охороняє продовольчі запаси родини, а звичайний газовий котел прикрашає жовтий і добрий дракончик. Тим, хто живе поруч із нею, сумувати не доводиться.
— Вікторіє, твої вироби здатні підняти настрій навіть занудам. Звідки взялися у тебе такі здібності?
— Ще з дитинства я дуже любила малювати, тож мене записали до художньої школи. Але коли стала навчатися у гімназії і часу на малювання забракло, то довелося художню школу покинути. Щоправда, через багато років я туди повернулася. Хоч це й виглядало доволі смішно: учні 7-16 років і 21-річна «тьотя». Але у мене була мрія і було все одно, як це виглядає зі сторони.
Щоправда, творчим планам знову не судилося здійснитися: через вагітність довелося вдруге піти з художньої школи. Коли народилася моя молодша донька, чоловік купив мені повний курс з малювання, що й стало поштовхом знову повернутися до мрії. Зараз в Інтернеті стільки сайтів, де люди своїми руками роблять цікаві і красиві речі, що голова йде обертом! Я із захопленням роздивлялася кожну річ, доки не сказала собі: «Я теж так зможу!».
— Ідей у твоїх сувенірах справді безліч: «букет котів», кавовий годинник, «мішок запашного щастя», сувеніри-рибки у ролі справжніх українців. А з яких матеріалів виготовляєш роботи?
— Переважно із солоного тіста, тканини та холодного фарфору.
— У твоєму «хенд-мейді» помітна любов до тварин. А це звідки?
— Наша сім’я любить котиків і їжачків. У нас живе білий котик, якому вісім років. Ще ми маємо колекцію різних їжачків: є керамічні, скляні, паперові, їжачки з бісеру, солоного тіста, м’які іграшки… Загалом, близько 50-ти різноманітних їжачків.
— Ти є прикладом того, що творчі люди — чудові імпровізатори і фантазери. Одна з цікавих ідей — з паперовим тортом на дитячий день народження, де в кожному кусочку приховані цукерки. Поділись секретом, як вигадуєш таке?
— Насправді не складно придумати щось таке, коли хочеш приємно здивувати когось. Таким чином з’являються різні чудернацькі «винаходи». Отримую величезне задоволення від процесу, і тільки одна людина знає, як це все виготовляється — це мій чоловік. Коли люди захоплено кажуть: «Яка краса!», то Сергій відповідає: «А ви ж не знаєте, скільки сил, часу і любові сюди вкладено». Йому подобається, коли про мене і мої роботи говорять щось добре. Він теж творчий, любить вишивати. А ще у нас завжди напоготові маленькі подарунки, котрі ми залюбки даруємо. Іноді зроблене продаю, щоб повернути гроші на виготовлення. Зараз, наприклад, наближається рік коня, тож веселі конячки дуже популярні.
— Тобто чоловік підтримує і допомагає з ентузіазмом?
— Підтримує на всі 100%. Усі матеріали для моїх робіт купує він, а якщо я у чомусь сумніваюсь, що буває дуже часто, то завжди з ним раджусь. Вдома у мене творчий безлад: усе потрібно, нічого не викидається. А коли наводжу порядок, то вже нічого не можу знайти. Чоловік і тут постарався: у моєму «кабінеті», що на кухні, є усе необхідне — від побутової техніки аж до комп’ютера з Інтернетом. До речі, це треба бачити, як я сушу вироби — зі сторони виглядає двозначно: щоб швидше підсушити, підвішую їх у духовці (сміється — авт.).
— Наскільки допомагає тобі творчість у подоланні якихось життєвих негараздів?
— Майструю тільки з гарним настроєм, бо вироби вбирають енергетику, а моя мета — радувати людей. Звичайно, коли я займаюся рукоділлям, то забуваю про все. Ну, майже про все, бо коли чоловік і діти хочуть їсти, — тоді не до рукоділля (сміється — авт.). А взагалі у мене є мрія відкрити магазин виробів ручної роботи. Поки що — це лише у планах.
— Дякую за настрій, котрий ти даруєш своїм хобі. Нехай щастить тобі і твоїй сім’ї!
— І тобі щиро дякую!