Сутеніло. Мороз міцнішав. Проте рух на трасі був пожвавлений. Асфальт скувала ожеледиця.
Юрій збавив швидкість, пригадавши позавчорашню пригоду під Житомиром. Біля Березівки, з об’їзної дороги, несподівано вилетів «КАМАЗ» і мало не врізався в його «Ауді». Просто дивом Юрію вдалося зманеврувати, аби уникнути зіткнення.
Цього разу повертався із обласного центру. Одразу за «Ялинкою» на дорозі самотньо стояла дивно одягнена молода жінка.
«Трасова»? — майнула думка у Юрія.
Однак зупинився. Потягнувся до дверцят, відкрив їх.
— Сідайте.
Симпатична дамочка, не церемонячись, швидко вскочила в теплий салон легковика. Хлопнула дверцятами.
Юрій, заводячи двигун, усміхнувся:
— А де Дід Мороз?
Молода жінка здивовано скинула брови:
— Який Дід Мороз?
— Ви одягнені, як Снігуронька.
— А! Для приколу. Хоча, можеш називати мене Снігуронькою. Байдуже.
— Ясно.
— Що тобі ясно? Сто гривень за двадцять хвилин. Плюс п’ятдесят за оральні ласки, — безпардонно сказала дамочка і почала знімати з себе червону дублянку. — Яку позу любиш? Чи будемо на ходу цим займатися?
Юрій кинув короткий погляд на «трасову», котра вже розстібала гудзики на легкій кофтинці, оголюючи свої пругкі, принадні груди.
— А якщо без сексу?
«Снігуронька» витріщилася на водія:
— Не зрозуміла?
— Плачу двісті за двадцять хвилин і просто поговоримо.
— Ти що, на всю голову хворий? Навіщо мене підібрав? Чи ти не бачиш, хто є хто?
— Бачу, — спокійно відказав Юрій. — Тому й підібрав.
— Навіщо?
— Поговорити.
— Ти що, мент?
— Журналіст.
Дамочка зареготала. Заспокоївшись, запитала:
— А що, журналісти сексом не займаються? — І поклала руку на коліно Юрію. — Чи я не сексуальна?
— Чого ж, гарненька.
Молода жінка потяглася до чоловіка.
— Тоді візьми мене.
— Я не по цьому.
— Поясни.
— Принципи.
— То якого біса я в машині?!
— Випала нагода. Ну, щоб спробувати взяти інтерв’ю в… в…
— Зупинися!
— Тобі не потрібні гроші?
Дамочка не відповіла. Задумливо дивилася в лобове скло. По часі поставила умову:
— Триста гривень.
— Згода.
— Але далі не їдь. Ти ж із Новограда не повезеш мене назад?
На одному із поворотів Юрій звернув уліво. Зупинився. Відтак з бардачка видобув диктофон, натиснув кнопку запису.
«Снігуронька» тим часом накинула на себе дублянку. Посміхнувшись, заявила:
— Триста гривень! Бо хто-
зна, що від тебе чекати.
— Хм! — Юрій занурив руку у внутрішню кишеню шкіряної куртки, відрахував три купюри по сто гривень і протягнув їх «трасовій». Та швидко заховала гроші в сумочку. Потім, скосивши грайливий погляд на журналіста, знову потяглася до нього.
— А може, ти гей?
— Нормальної я орієнтації.
— І тебе не ваблять жінки?
— Чому ж, чоловічі інстинкти не безмежні. В кожного є свої слабинки. Але я маю свою позицію.
— Ненормальний ти якийсь.
— Який є. Мене звуть Юрій, а тебе як?
— Снігуронька!
— Нехай буде так.
— Гаразд, не тягни. Задавай свої провокаційні запитаннячка.
— Що примусило вас…
— Так, тільки без отого набридливого інтелігентства! — психанула дамочка. — Давай на ти. Я зрозуміла, що ти хочеш. Так склалося. Розлучилася. Маю малу дитину. Вона з матір’ю.
— Мати знає, чим ти займаєшся?
— Здогадується, але мовчить. До цього я вчителювала. Зарплата задовбала. Злидні. Та що вже про це говорити. Колись це покину. Можливо. Та й не вічно ж буду молодою. А ви знаєте, як живе більшість наших вчителів? Дешевий костюмчик, стопка зошитів, складання копійок, щоб хоч якось у три місяці сходити до перукаря. Набридло.
— Трапляються різні чоловіки. Секс-послуги всім надаєте?
Снігуронька на деякий час замислилась. Потім непоспіхом повела:
— Загалом, усі чоловіки боягузи. Зраджують своїм дружинам і тіпаються, аби ті нічого не дізналися про їх походеньки. Бувають такі… просто мерзотні. Смердять, як тхори. Потім відмиваєшся півдня. Не раз били, викидали з машини. Лише одного разу зустріла порядного чоловіка. Навіть покохала його. Та, на жаль, він одружений, більше не дзвонив.
— Часто чоловіки скаржаться на своїх дружин?
— Ха! Майже всі! І одне й те саме: не стежить за собою, погані в сексі чи відмовляють у ньому. А може, вони погані коханці?
— Суми за послуги однакові у всіх, ну, жриць кохання?
— Різні. Хто бере сто гривень, хто — двісті. Є зовсім дешеві. Але від таких можна отримати «букет» неприємностей.
— Ти працюєш лише на трасі?
— Не тільки. Є знайомі, які зводять із чоловіками на ніч. Практично, одинокими. Тільки це коштує дещо дорожче. Тим більше, ще потрібно заплатити за «таксі».
— Від зустрічі з чоловіками ти маєш задоволення?
— Не завжди. Є надто грубі клієнти, неакуратні. А є гарні коханці, з якими хотілося б ще зустрічатися.
— Те, чим ти займаєшся, є злочином.
Снігуронька гірко посміхнулася:
— Так, нас переслідують, вважаючи це за злочин. Але я не вважаю себе злочинцем. Я не спричиняю нікому ні шкоди, ані болю, чогось поганого.
— А що, все-таки, штовхає жінок на цю доріжку?
— Вже аж ніяк не потяг до сексу. Здебільшого — гроші. Це не солодко. Реалії притисли. Все.
— Що — «все»?
— Додому хочу. Відвези мене, де підібрав.
Юрій вимкнув диктофон. Завів двигун.
Зупинився біля «Ялинки». Однак запропонував:
— Може, відвезти додому?
— Не треба. Далі я на тролейбусі. — Снігуронька всміхнулася і вкотре, але вже невпевнено, потяглася до Юрія. — А може, все-таки, я відпрацюю?
Журналіст кивнув на дорогу:
— Тролейбус їде.
— Що ж, бувай, диваче!
Вона хлопнула дверцятами і швидко закрокувала до зупинки, не обертаючись.
Юрій відчув, що з нею таки щось сталося, якісь зміни відбулися. Облишить свою «діяльність»? Хтозна.
Пішов лапатий сніг. «Ауді» мчало на Новоград.