Василь ходив по базару. На одному із торговельних прилавків в очі кинулася конусоподібна пластмасова банка. З привабливою кришечкою, обрамленою металевим обідком, дротяними затискачами.
— Непогана! Беру!
Вдома похвалився дружині:
— Ну як, Ніно? Дивись, яка гарна «банька». Цукор можна зберігати, крупи.
Дружина взяла до рук покупку, зняла з неї целофанову упаковку. Відтак похвалила:
— Молодець!
— Атож!
— З діркою купив!
— Й-як з …з…
— Ось, дивися. Скільки говорила: якщо щось купуєш — перевіряй ретельно!
— Так, вірю людям.
— Тепер нікому не можна вірити! Тепер обміняй свою «баньку»!
— А обміняю!

— Доброго дня!
— Здраствуйте! Що цікавить?
— «Баньку» приніс. У ній дірка.
— Може, де вдарили? Як у авто сідали...
— Немає в мене авта.
— В автобусі причавили.
— Пішки йшов.
— Не падали?
— У мене шипи на підошвах. Металеві. Ніхто і камінням у мене не кидав! Ніхто не стріляв!..
— Добре підготувалися. Давайте, обміняю.

— Кажеш, обміняв? — Ніна крутить у руках «баньку».
— Еге ж! І обдивився добре!
— Вдруге вже не обміняють.
— Невже?! — витріщився Василь.
— Тріщина. Від дна до кришки. Обдивився він!..

— Доброго дня!
— Здрастуйте! Що цікав… Це ви знову?!
— Я. «Баньку» приніс.
— Ви ж перевіряли!
— Без окулярів…
— Може…
— Ні-ні! Не падав, не спотикався, не притискався. Мабуть, ті падали, що вам цей товар привезли.
— Ех-хе-хе…

— Ніно! Це я!
— Бачу! Невже обміняли?
— Як бачиш!
— Ану дай її сюди!.. Хм, кажеш, що…
— Мовчи!
— А чого мовчати? Ось кришка біля обідка проламана. Ти, як додому йдеш, не падаєш часом?
— ???

— Доброго дня!
— Ви?!!
— Я.
— «Банька»?
— «Банька»…