Саме під такою назвою до нас у редакцію надійшов лист від однієї з наших читачок. Із певних причин авторка побажала залишитися анонімною.
Хотілося би зауважити, що редакція у жодному разі не стає на ту чи іншу сторону конфлікту. Втім, подібні непрості життєві історії можуть стосуватися й інших, тому ми звернулися за коментарем до фахівця. Сподіваємося, що наступні поради допоможуть вам уникнути неприємностей і правильно побудувати відносини, якщо у вашій сім’ї таки трапився схожий конфлікт.
«У наш час багато людей потерпають від насильства у сім’ї, здебільшого — це жінки.
Така ситуація сталася й зі мною. Багато років, проживаючи у спільному шлюбі з чоловіком, я терпіла щодо себе фізичне та моральне насильство. Вирішила, що коли підросте наша дитина, то обов’язково розлучуся. Але зараз дуже шкодую, що так довго чекала. Бо після того, як повідомила про своє рішення чоловіку, наша дитина стала його заручником. Він розповідав про мене нецензурні вигадки, не розуміючи того, що дитяча психіка дуже вразлива.
Після розлучення колишній чоловік залишився проживати на нашій спільній житловій площі, а я пішла. Дитину він впродовж тривалого часу, продовжує тримати біля себе та не дозволяє зі мною зустрічатися. Син говорить, що йому добре з батьком, а зі мною він не хоче проживати. На мою думку, якщо з ним поспілкується психолог, то зрозуміє, що дитина, наче зомбована. Я намагаюся не афішувати цю проблему у навчальному закладі та в установах, які мають компетенцію вирішувати подібні питання. Адже не хочу травмувати сина, хоча й виходу з такої важкої ситуації знайти не можу».

Зрозуміло, що ми вислухали лише одну зі сторін конфлікту. З огляду на це, ось як прокоментувала лист до редакції Наталія БОРИС — директор міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ):
— Сварки і конфлікти можуть мати місце у багатьох сім’ях, але коли це переростає у приниження та побої — це вже насильство. Практично усі діти, котрі стали свідками насильства між батьками або ж самі постраждали від насильства, — зазнали психічної травми, що може негативно вплинути на їх подальше життя.
Коли діти живуть в умовах насильства, то їх потрібно рятувати, не зволікаючи. У цивілізованому суспільстві вважається, що жінка має право піти з дому, коли насильство стає серйозним. У реальності ж існує багато перешкод соціально-економічного, побутового характеру, що часто є стримуючим фактором.
Нерідко чоловіки, котрі вчиняють насильство, ведуть звичайний спосіб життя — за винятком моментів, коли дозволяють собі спалахи агресії. Їх соціальний статус може бути високим, вони можуть обіймати керівні посади, вести активне соціальне життя. Тому насильство у сім’ї — явище дуже поширене, у нашому місті — також. Після розлучення батьки часто забувають, що діти продовжують їх любити у рівній мірі та страждають через те, що батьки більше не живуть разом.
Чи стала дитина заручником у рідного батька — це питання риторичне, адже батько має рівне право на виховання власної дитини. Щоб правильно зрозуміти ситуацію, слід вислухати й інші сторони — тата, дитину. Незрозуміло, на кого залишена дитина рішенням суду на проживання, у якій частині обоє батьків фінансово утримують дитину тощо. Зазначу, що нерідко батько здатен не гірше від матері доглядати і виховувати дитину. Разом із цим, материнська любов дитині просто необхідна, а обмеження та заборона зустрічей — це грубе порушення прав.
Жоден із батьків не має права один одному перешкоджати у зустрічах і спілкуванні з дитиною. Якщо рішенням суду дитина залишена на проживання з матір’ю, але, через певні обставини, проживає з батьком, котрий перешкоджає відносинам матері з дитиною, то мати має законне право звернутися з позовом до суду — про порушення її батьківських прав та прав дитини.
За консультацією та сприянням у вирішенні складних життєвих обставин завжди можна звернутися до міського ЦСССДМ, що знаходиться по вул.Шевченка, 31 (роб. тел.: 2-07-12), служби у справах дітей міської ради по вул.Замковій, 3/6, (роб. тел.: 2-08-91) або на спеціалізовану лінію психологічної допомоги «Телефон Довіри» за телефоном: 15-07. Також при виконавчому комітеті міської ради працює комісія з захисту прав дитини, координаційна рада з питань соціальної роботи з сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах.
Поки такі проблеми будуть замовчуватися, — вони залишатимуться без вирішення. Життя не таке довге, щоб не дозволяти собі та своїй дитині бути щасливими, — підсумувала Наталія Борис.