«Я Ж — ВАГІТНА»
Виходів із любовного трикутника у чоловіків завжди два: розлучитися або кинути коханку. Та ось у випадку із Лопатюком (імена в матеріалі змінено) ці стандарти не спрацювали. Діана влаштувала чоловіку допит із пристрастями:
— Тобі на дітей начхати?! Вибирай — я чи вона!!!
Хотіла щось дошкульне докинути своїй суперниці, однак, побачивши в чоловічих очах біль, стрималася.
Потім Єгор, як умів, просив у дружини пробачення і сам у цю мить вірив, що вже ніколи не поїде до Оксани. Останній раз, ніби в помсту за власне безсилля, м’яв її груди, пестив до болю — і не міг насолодитися. А, йдучи з оселі, відірвав її, наче п’явку:
— Діана все знає. Сказала, якщо не кину тебе, — дітей не побачу. Ти зрозуміла?
Ось тоді, притиснувшись до стінки і збліднувши, Оксана прошепотіла:
— Я ж — вагітна. Від тебе.
«МИ ПРОЖИВЕМО»
— Для нормального чоловіка немає нічого страшнішого, як метатися коло двох баб, — філософствував напарник Єгора із техстанції. — Якби хоч Діана не знала, а то…
Самого ж Єгора охоплювали тривожні думки. Виходу він не бачив. Діану, з котрою прожив майже двадцять років душа в душу, кинути не міг. Але і без Оксани не міг. До того ж, вона чекала на дитину.
Якось присів поруч із дружиною, обійняв за плечі:
— Заплутався я, Діаночко. І тебе кохаю, і її…
Вона зрозуміла. Стримуючи сльози, спитала:
— Адже її більше? Тоді і йди до неї. Ми проживемо.
— А діти? — Єгор здивовано подивився на дружину. — Дозволиш бачитися?
Діана витерла очі:
— Ти ж батько…
Вранці, зібравши речі, він пішов до Оксани. Проте душа не співала. Вийшов за хвіртку — і ніби щось тріснуло всередині.
Оксана чекала. Кинулася назустріч.
— Милий, ми назавжди разом, так?
Він притиснув її до себе:
— Назавжди. Втрьох…
Щось відповісти не знайшлося. Лише стривожено підняла очі:
— Так. Звичайно, так!
НЕСПОКІЙНО НА СЕРЦІ
Єгор поступово звикав до нового життя. Але серце боліло за домівкою, ночами все частіше снилися Діана і діти. Минуло чимало часу, у Оксани мав би вирости живіт, проте вона залишалася такою ж стрункою. Жартувала:
— Це Діана подобріла, коли вагітною була, а я за собою стежу.
Продавщица у магазині якось шепнула Єгору:
— В Оксани дітей не буде. Вона себе ще в школі зіпсувала…
Додому Єгор прийшов чорний, мов хмара.
Оксана викручувалась:
— Це я сказала, щоб скоріше з тобою розписатися. Думала, потім усе розповім.
Єгора, наче струмом ударило:
— За дурня маєш? Не піду я з тобою під вінець, не сподівайся. Обдурила раз — обдуриш другий. А я повівся, сім’ю покинув… Хіба тобі зрозуміти, як на серці не спокійно?
«ОТРУЮ ТВОЮ СІМ’Ю!»
З того часу в них не ладилося. Лопатюк твердо вирішив помиритися з дружиною. Просив, але Діана була незламною. А тут ще Оксана заповзялася лякати…
Єгор чекав на дружину в дворі. Однак Діана пройшла повз. Постоявши годину під дощем, насмілився постукати в двері. Відкрила. Налила чаю й похмуро спитала:
— Ну?
Єгор і розповів, як його надурила Оксана. А так — ні за що б не пішов. Зазирнув у Діанині очі:
— Не сплю я з нею. На техстанції другий місяць ночую.
І Діана здалася.
До Оксани заїхав тільки забрати речі, але та втримала Єгора:
— Назад до своєї намилився? Не відпущу!
Обійняла, палко задихала в обличчя, але Єгор відвів її руки:
— Дружині пообіцяв. Досить.
Вона не повірила:
— Що? Підеш — отрую твою сім’ю! Дістану отруту і потрую!
Вона зі злістю дивилася на нього, і Єгор зрозумів: не жартує.
«НА ВСЕ ПІДУ»
Оксана часто навідувалась до села. Ніби у справах. Навмисно потрапляла Єгорові на очі. Зманювала посмішкою, чекала. А якось процідила:
— Все одно не відступлю!
І через тиждень знову з’явилася. Ходила селом. Поповзли чутки. Не витримавши, Діана влаштувала чоловікові істерику:
— Вона ж мені в обличчя регоче, мовляв, кохаєш ти не мене, а її!
І, опам’ятавшись, притиснулась до чоловіка:
— Я тобі вірю…
У черговий раз, коли знову приїхала Оксана, Єгор не витримав:
— Продовжуєш каламутити воду?
Однак Оксана суворо глипнула на Єгора, дістала із сумочки темний флакончик:
— Бачив? Отрута! Тепер начувайся!
А через тиждень захворіла Єгорова дочка. Він запанікував. Причепився до дружини:
— Оксана не приходила?
Діана не втрималася:
— Скучив за тією хвойдою? То й котися до неї! Тільки назад дороги не буде!
Єгор оціпенів. Відтак мовив:
— Не зраджую я. Вірний тобі. Мало? Так доведу!
Всю ніч пролежав без сну. Підводився, курив. Потім пішов до сараю за двоствольною рушницею, а вранці поїхав до коханки. Тільки-но скрипнула хвіртка, Оксана кинулась до нього:
— Повернувся? Я знала! Я знала!
Притиснулася. Проте Єгор її відштовхнув. Потім схопив за руку і потягнув до яру, далі — до лісу, де повертає річка. Зняв з плеча мисливську рушницю:
— Востаннє питаю: залишиш у спокої мою сім’ю? Чи…
Але Оксана не думала відступати:
— Вирішив налякати? Не вийде! Не віддам тебе! На все піду! Ти ж кохаєш мене. Кох…
Гримнув постріл, і Оксана, розкинувши руки, впала на землю.
Єгор сів поруч. Довго гладив її волосся. Потім прикрив тіло свіжою глицею і пішов здаватися в міліцію.