У рубриці «Звягельський календар» за 17 січня газета «Звягель» згадала про річницю затвердження для нашого міста герба царицею Катериною ІІ й навела витяг з указу, де цариця аргументує вибір саме такого символу для Новограда-Волинського. Про герб Волині — чотирикутний білий хрест на малиновому полі — вона каже, що він був «ще в давнину, в часи володіння Великих Російських Князів Волинню».
Але «в давнину» жили великі «руські», тобто, київські, українські князі: Ігор, Володимир, Ярослав, Мономах, а от Росії й Москви тоді ще й не існувало.
Титул «великий князь» у московських землях запровадили татари. Так звалися намісники хана в колишніх північно-східних володіннях Київської Русі. Поставлений татарами великий князь мав забезпечувати владу хана в князівстві (улусі), справно збирати та передавати в орду з населення данину. Великому князю корилися удільні князі в містах, волостях і т.д. Для статусу «великого князя» потрібний був ханський ярлик, який давався за вірне служіння татарам та за хабар. Жодне із цих князівств не називалось «російським» — вони іменувалися по назві свого центру: Владимиро-Суздальське, Тверське, Рязанське і т.д. Москва була уділом Владимирського князівства.
Народ не корився татарам, піднімав повстання. І тоді московські удільні князі стали допомагати ханові розправлятися з непокірними. За таку допомогу татари передавали землі непокірних сусідів московському князеві, і при князю Данилі (1283-1303 р.р.) Московське князівство стало незалежним від Владимира. Син Данила Іван переманив із Владимира до Москви митрополита, й із 1327-го року Москва стала релігійним центром у цьому краї, а в 1328-му хан московському князю надав титул «великого».
Князівство із центром у Москві не було державою, а лише областю, улусом Золотої Орди. Московський князь не в праві був зватися «російським», чи «самодержцем», бо сам належав ханові. По цій же причині він не міг мати й державного герба. Герб був у Владимирі, як пережиток колишньої незалежності, але він вже не був державним.
Василій Темний зумів через татар цей герб переоформити на Москву. Було це зображення лева, що терзає гадюку. У такий спосіб символічно утверджувалося право князя у своїх володіннях розправлятися з непокірними.
Лише при Івані ІІІ Московське князівство стало незалежним й тепер могло мати державний герб. Ним став владимирський лев із гадюкою.
У 1472-му році Іван одружився на родичці останнього візантійського імператора, скинутого турками з трону, Софії Палеолог, яка мала далекосяжні амбіційні розрахунки. Вона стала зваблювати Івана перспективами оволодіння всією землею, як колись нею володіли римські імператори. Софія намовила його змінити титул із «князя» на «царя», тобто, «Цезаря», римського володаря, що прославився своїми завоюваннями. Своєму гаданому спадкоємцеві, внуку Дмитру, князь цей титул і присвоїв, але потім зняв. Замість лева з гадюкою Іван обрав вершника зі списом, що вражає гадюку. Під вершником він розумів сам себе, а під гадюкою — ворогів і сусідів.
Софія ж його переконала взяти до вжитку герб її роду — могутній орел, дві голови якого дивляться переможно на схід і на захід. Як виправдання претензії на сусідні землі, в титулі Івана додається до «великого московського» ще і «всея Русі» князя. Тоді ж із подання Софії з’являється відомий московський політичний рефрен: «Два Рима впали, Москва — третій, а четвертому не бувати». Москва пред’явила претензії на світове панування. Іван Грозний, який став на престол, оголосив двоголового орла своїм гербом, звелів над головами, що дивляться на схід і захід, зобразити свою корону, а на груди орла повісити вершника-змієборця.
З цих часів орел виконував місію носія воєнних трофеїв свого господаря: завойованих чужих земель. Слово «завоювання» в московській мові замінили «собіранієм».
Звичай демонструвати трофеї походить із давніх часів. Ірокези скальпи переможених ворогів вішали на поясі, а зуби хижаків на шию.
Грозний завоював Сибір, Казань, Астрахань, і його спадкоємець Годунов зображення їх гербів помістив на орлі. Цар Олексій Михайлович в орловські пазурі вставив скіпетр і земну кулю як символ своєї абсолютної влади над усім світом. Цар Петро, захоплюючи виходи до морів, додав до орла андріївську стрічку. Вершника на грудях орла він звелів називати Георгієм Побідоносцем. У 1700 році Петро звелів Московію називати «Росією» й цим остаточно виправдовував домагання на Україну і Білорусію, свою «Росію» він проголосив імперією. Павло І після завоювання Мальти наказав зображення мальтійського хреста ввести під вершника-змієборця. Микола І розпорядився герби Казані, Астрахані й Сибіру навісити орлові на праве крило, а Польші, Таврії і Фінляндії — на ліве.
Царська Росія все воювала і воювала. Починаючи від утворення Московського князівства і впродовж півтисячоліття вона щороку захоплювала в середньому по 44000 квадратних кілометрів чужих земель, тобто, територію рівну Данії. «Зібраних» королівств, князівств і царств набралося стільки, що на орлі вже і місця не лишилося, аби їх герби чіпляти. Олександр ІІ розпорядився впорядкувати розміщення цих трофеїв. У 1856 році з’явився Малий, а в 1857 роках — Великий герби імперії та членів царської сім’ї, на яких зобразили 110 всіляких символів. На Великому справа зверху біля корони вмістили волинський білий хрест в одному щиті з подільським сонцем.
Прийшов 1917 рік, царя скинули, а заодно з його герба повикидали і всі регалії, й лишилася лише птиця, хіба що тільки з двома головами. Але і її більшовики усунули. В 1924-му році вони затвердили свій герб, на якому від царського лишилася лише Земна куля під владою більшовиків, що зображалася серпом і молотом та червоною зіркою. Реєстр країн, що потрапляли під їх владу, більшовики виписували на вінку з колосків, що опоясував землю.
У 1991-му році СРСР не стало, його спадкоємницею стала Російська Федерація. В 1993-му році вона повернула царський герб як свій символ. Тепер — це орел золотий, і теж із оберненими на захід і схід головами, і теж із трьома коронами, і теж із земною кулею і царським скіпетром в орлових пазурях. От тільки без символів завоювань, бо в 1991-му році деякі з них проголосили незалежність.
Та в Петербурзі творили герби не тільки для себе, але й для «зібраних» територій. Такі герби мали поєднувати в собі символи завойовника і його жертви, при тому символ жертви мав виглядати саме як трофей імперії і у зменшеному вигляді на фоні, чи на грудях російського орла. Піддані мусили пам’ятати, хто є господарем над ними, над їх життям і смертю, й слухняно йому коритися, бо в орла пазурі жорстокі, а дзьоб гострий.
Ось із такою метою цариця подарувала свій герб Новограду-Волинському. Це — волинський хрест, прив’язаний як трофей до грудей свого завойовника. Це означає, що українська Волинь стала здобиччю імперії. Хрест опинився в полоні чужого герба, а його почтивці, в неволі нових кріпосників, які прийшли на заміну старим.
Білий хрест на малиновому полі був справді колись символом Волині, але не в сталевих обіймах чорного орла, а під охороною двох золотих левів.
Нові часи родили нові герби. Новоград-Волинський у незалежній Україні витворив власний символ, що є свідченням і його багатої історії, і світлих надій на майбутнє.