Пасічник дід Онисим

Вранці біля вуликів, на землі, пасічник дід Онисим помітив неживих бджілок. Аж душа в старого завмерла. Майже в кожної із комашок на лапках був пилок. Назбирали вони його вчора з квіточок для своїх діток, а ось до вулика, бідолашні, вже дістатися не змогли.
Вчора під вечір різко похолодало. А для бджілок холод згубний. Померзли, обезсилилися, не змогли долетіли до льотка.
Дід Онисим вирішив зібрати «поснулих» комашок у слоїк. Піднімав бджілок обережно, щоб не пошкодити їм крильця, не травмувати тендітних тілець. Потім відніс додому, накрив слоїк марлею і поставив на підвіконня, під сонячні промені. І вже через десять хвилин бджілки заворушили лапками.
— Ну, ось, почали оживати! — зрадів дідусь. — Справи будуть!
Досвідчений пасічник знав: якщо «поснулих» од холоду бджілок вчасно занести до тепла, то вони можуть ожити. Але якщо комашок перетримати на холоді більше двох днів, то повернути їх до життя вже практично неможливо.
З кожною хвилиною бджілки робилися рухливішими, дзижчали, повзали одна по одній. А декотрі комашки, швидко перебираючи лапками, діставалися до марлі, відчували, що за нею — воля.
— Значить, уже час нести вас на пасіку! — усміхнувся дід Онисим.
Надворі дещо потепліло, але не настільки, щоб бджілки відчували себе комфортно. Проте, цього тепла було досить, щоб комашки могли дістатися до своїх домівок. На дашок одного із вуликів дід Онисим простелив мішковину, і на неї зі слоїка легенько витрусив бджілок. Комашки жваво почали розповзатися в різні сторони. Потім злітали і несли пилок своїм діткам. Кожна летіла до свого вулика, бо переплутати рідну домівку із чужою бджілки просто не можуть. Так вони влаштовані природою.
Наступного вечора знову похолодало. Проте вранці на землі біля вуликів «заснулих» бджілок дід Онисим уже не виявив. Мабуть, ті комашки, котрі вчора потрапили в халепу, застерегли своїх родичів від небезпеки і розповіли, як їх порятував дідусь.
Коли сонечко піднялося вище, бджілки жваво виповзали зі своїх льотків, потім здіймалися в повітря і летіли на пошуки пилку та нектару, весело махаючи дідусю крильцями.
Микола МАРУСЯК