www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


Так не буває! Буває…

09 Травня 2014 | Оприлюднив: | 230 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Цю фразу вони говорять одне одному щоразу, коли у їх красивій романтичній історії трапляються цікаві ситуації. Наприклад, коли він безпомилково вгадує її бажання і виконує їх під виглядом сюрпризів, або коли вона продовжує сказані ним фрази, розуміючи його з півслова. Вони вдвох могли реготати до двох годин ночі, могли затанцювати посеред вулиці, викликаючи захоплені погляди перехожих. «Як приємно на вас дивитися — ви ж світитеся коханням!» — ці слова чужі люди казали їм, виявляючи бажання сфотографуватися поруч із двома закоханими диваками…
Зараз їй — 57 років, а йому — на десять більше. Їх історія кохання почалася банально для сучасного життя, — з Інтернету. Жінка захопилася непростою життєвою історією чоловіка і силою його характеру. Чоловік, майже 30 років мешкаючи у ситій цивілізованій Америці, здивувався, що бувають такі щирі і відкриті жінки.
Нині у їхньому житті непростий період. Вони мають визначитися, як жити далі, адже обставини часто змушують нас керуватися не лише серцем. Неллі Ольшевська прийшла до нас у редакцію, щоб розповісти: таке буває, що у зрілому віці, маючи за спиною життя, повне випробувань, можна зустріти свою людину на другому боці Земної кулі...
Можливо, хтось меркантильний і прагматичний, почувши цю історію, іронічно усміхнеться. Пані Неллі ж говорить, що саме про такого чоловіка мріяла. Тому понад усе вона хоче віддячити чоловіку своєї мрії Майклу (він же киянин Михайло, котрий емігрував у Америку) за кохання, турботу і неперевершені миті разом. Подякувати чоловіку, котрий зумів зрозуміти, запалив у її очах блиск і торкнувся душі. Хоч ця історія кохання не така проста, як здається… Далі — з листа Неллі Ольшевської.
ЖИТТЯ ПРОЖИТИ — НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ…
Про те диво, що зі мною відбулося, хотілося повідати всьому світу, щоб інші повірили, що буває таке на білому світі. Особливо, коли чогось бажаєш по-справжньому. Ще більше на це мене надихнула стаття у «Звягелі» від 4 квітня — «Заморський наречений», де довірлива жінка стала жертвою зарубіжного пройдисвіта. Тільки моя історія кохання — з точністю до навпаки…
Один шлюб закінчився розлученням, інший — привів до вдівства. Отак, залишившись вдовою у тридцять сім років, я виховувала трирічного сина. Звичайно, іноді дозволяла собі зустрічі з чоловіками, але основну частину життя присвятила вихованню сина та допомозі батькам, котрі жили у селі. А ще — творчій роботі, спілкуванню з рідними й подругами.
Жодного разу за дев’ятнадцять років не захотіла вийти заміж. Пропозиції були, бо вроди й веселої вдачі не бракувало. Свою невитрачену любов виплескувала на любого сина і найбільше щастя відчувала, коли тримала довірливі рученята синьоокого первістка-онучка. А у будні, коли приходила з роботи, ніхто не чекав, не питав, як пройшов день і що у мене на душі...
«ЯКБИ Ж ТОЙ КОХАНИЙ ЖИВ У АМЕРИЦІ…»
Маючи романтичну вдачу, я розуміла, що і у такому немолодому віці можливо ще покохати і бути коханою. «Але якби ж той коханий жив у Америці», — мріяла я. По-перше тому, що там могилка моєї бідної донечки, на якій я ніколи у житті не була, бо батько дитини поховав її у заморській землі і не вважав за потрібне допомогти мені відвідати могилку... По-друге, ще з тих пір, коли я відпустила дитину до колишнього чоловіка, сама мріяла про життя у цій розвиненій державі. Донечці у США сподобалося, і вона залишилася там жити, аж доки через два роки не вдарив грім — вона трагічно загинула у свій день народження.
Життя, здавалося, зупинилося на чорній хустині і таких же чорних думках, а по ночах лише подушка «сушила» мої сльози. Бо на той час лише трохи більше року пройшло з моменту смерті мого другого чоловіка…
Час минав, але я собі поставила за мету: не маю права померти, доки не відвідаю могилку донечки, доки не випрохаю у неї пробачення (адже усі роки несу тяжкий хрест вини у тому, що відпустила), доки не побуваю у тих місцях, де вона була.
Подруги порадили купити комп’ютер і зареєструватися на одному з сайтів знайомств. Попередили, що у соцмережах багато шахраїв. Я подумала: «Ну, хоч дозвіллям вечорами буду забезпечена, бо дуже люблю спілкуватися і пізнавати нових людей».
СЮРПРИЗ ІЗ ІНТЕРНЕТУ
Коли побачила білозубу посмішку Майкла, то закохалася одразу. Усі його фото були цікаві, з творчою іскринкою, у гарних екзотичних місцях. Добре, щире обличчя, відкритий погляд, розкутість — все це мені дуже сподобалося. Одразу відчула — такого чоловіка я чекала все життя.
Без особливої надії на продовження написала йому два слова: «Справжній лев!» Міша відповів: «Смотрю на ваше фото и мне кажется, что вы та подруга, которую я ищу». І почалося… Листи, спілкування в скайпі… Жодної розмови у нас не було прозаїчної: обоє готували сюрпризи, пісні, танці, навіть шампанське пили разом по скайпу на мій день народження. А ще в цей день він, одягнувши фрак із «метеликом», подарував мені корзину троянд і пісню «Королева красоты», під яку затанцював. Відкоркував пляшку шампанського, приготувавши два фужери, та повідомив, що висилає мені гроші на путівку до Єгипту... Важко було повірити у цього справжнього чоловіка. Адже ми не були близькими, тільки мої закохані очі і його лицарські вчинки.
5 травня 2013 року Міша приїхав до мене. Не буду розповідати, як я чекала на цю зустріч. Навіть найближчі люди вважали наївністю мої очікування заморського гостя — адже між нами були 13 тисяч кілометрів, океани і пустеля, літаки і кораблі, люди і події.
«Я ВИГРАВ ДЖЕКПОТ!»
Так він казав про нашу зустріч. Ми провели два щасливих місяці разом: спочатку в Єгипті, потім — у Сваляві. У Єгипті 16 травня Міша зробив мені пропозицію стати його дружиною. Це було неймовірно і надто швидко, але дуже приємно. Щодня, по черзі, то я, то він, дивувались: так не буває, а якщо буває, то тільки в книгах та казках. Ми дійсно дві половинки, саме про такого чоловіка може мріяти жінка: симпатичний, веселий, розумний, мудрий, дуже позитивний, щедрий. Рішення приймає по-чоловічому — швидко і впевнено.
Жодного танцю чи шоу на відпочинку ми не пропустили. У свої немолоді роки ми відчували молодість, бадьорість і політ. Потім поїхали в Америку, де мали побратися. Але зі мною сталося неочікуване — почала гнітити страшенна ностальгія за Україною: всьому такому недосконалому, але рідному і близькому…
Міша допоміг мені віднайти і відвідати могилу донечки, влаштовував чудесні екскурсії майже по всіх штатах Америки, возив по фітнес-клубах, гірськолижних курортах. Але не вдалося йому мене розважити від суму за Батьківщиною. Важко було, проте ми прийняли рішення: їду додому. Розлука визначить, що далі нам робити.
Ось уже минуло більше трьох місяців, як ми бачимося по скайпу, але мій коханий мчить до мене, бо йому, як і мені, хочеться бути разом. Важко міняти у такому віці країну, традиції, побут, рідних і близьких, навіть заради кохання. Але ми обов’язково щось придумаємо. Бо буває так, як не буває…

* * *

Ця стаття має стати подарунком для гостя зі столиці штату Каліфорнія — міста Сакраменто, котрий цими днями приїхав у Новоград. Інша країна, інший менталітет, інші люди. Але, як бачимо, кохання не має кордонів. Віримо, що у героїв цієї історії все складеться якнайкраще.

Підготувала Юлія КЛИМЧУК
Фото з особистого архіву Неллі ОЛЬШЕВСЬКОЇ

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: