Я був ще молодий і гарячий, тільки у полюванні — дока. Батько з юних літ брав із собою — вчив спочатку розпізнавати сліди звірів, повадки, а пізніше — й висліджувати їх та влучати. Ніде правди діти — любили ми в сім’ї поласувати дичиною.
І от якось тато був не в змозі, то його друзі-мисливці узяли на полювання із собою мене. Тільки попередили:
— Зупинимось у селі у єгеря — там і заночуємо. Тільки мовчи і в розмову не встрягай — самі знаємо, що й де казати.
Так-то так, мені однаково. Аби на полювання потрапити.
Добирались довго, майже до вечора. Тож відразу той єгер запросив до вечері. А я глянув на нього — нібито, десь бачив цього чоловіка. Тільки де?
Уже коли градус досяг щирих мисливських відвертостей, єгер почав свою цікаву історію.
— Знаєте, — каже, — трапився раз у мене такий випадок. Об’їжджав я на коні угіддя лісу, щоб, не дай Боже, браконьєри не позарились на наших кіз і косуль, як почув в одній стороні постріли. А ліцензії на відстріл тоді ніхто у мене не брав. Ну, думаю, начувайтеся! Пришпорив коня і помчав на звуки пострілів.
Коли виїхав на велику галявину, побачив, як дебелий дядечко, озирнувшись на мене, закинув на плечі косулю і помчав у бік залізниці, що пролягала неподалік. А другий — молодий, але також міцний хлоп’яга — на очах у мене, не реагуючи на моє попередження, вцілив у молоду косулю. Я поскакав за ним, та хлопець, як і старший дядько, кинув дичину на спину і теж побіг у бік залізниці.
Що залишалось робити? У моїй рушниці — картеч (бо йшов на крупного звіра). От я і вистрілив хлопцеві по ногах. Він на мить став, а потім скинув косулю і підніс свою рушницю. Не міг повірити — невже нагло стрілятиме, не просто порушуючи закон, а й у представника закону? І тут відчув біль у нижній частині правої ноги...
Після цього було не до браконьєрів!
Єгер на мить замовк, але потім, хитро примружившись, щиро мовив:
— Якщо відверто — от із тим хлопцем я б у розвідку пішов! Такий — не злякається, не підведе і завжди влучить.
— А покажіть-но свою ногу! — не витерпів я.
Єгер задер штанину і показав чотири точки — сліди від колишніх чотирьох великих дробин. Тоді і я підвівся із свого стільця, задер праву штанину і показав йому свою ногу — там теж і досі «сиділо» чотири дробини, якими пригостив мене тоді, виявляється, цей єгер.
— Оце зустріч! — засміялись і ми, і мої друзі.
— А чого ви тоді до залізниці бігли? — запитав єгер.
— Та, ви ж знаєте, у нашому місті — велике залізничне депо. От мій батько й домовився з одним машиністом, який саме в цей час мав вести тут вантажний потяг, що він загальмує, а ми й вскочимо до нього. Тому й вас не злякались — час підходу потяга наближався.
— А я ж казав, що із тим хлопцем пішов би в розвідку! — піднімаючи келих за знайомство і дружбу, вкотре повторював єгер.
...Три дні — на стільки тоді розтяглося наше полювання. Настрілялися досхочу! Зробили ми і йому промисловий відстріл (а кожному єгерю доводять план із заготівлі дичини, тим паче — у нашому районі був цех з її переробки), і себе не обділили. Повернулись додому з трофеями. А от ті великі дробини (калібр у єгерської дробі був більшим, ніж у моєї) й досі, хоч минуло понад тридцять років, нагадують у негоду про вдале полювання!