350 років «дружби»

350 років «дружби»

Події на Сході України для багатьох стали несподіванкою. Як це країна, яка ще донедавна вважалася братською, могла зрадити і завдати удар тоді, коли Україна стала найбільш ослабленою? Втім, якщо подивитися у минуле, то ми побачимо, що ніякої дружби, про яку нам розповідали совєцькі історики, ніколи не було…


8 (18) січня 1654 року Богдан Хмельницький у Переяславі уклав договір між Московським царством та Україною. У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою «березневих статей». Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини). Від цього договору всі чекали багато — дві потужні православні країни, схожа культура та мова, спільне минуле…
Вже з перших днів почалися непорозуміння. Козацька старшина, вихована в європейських традиціях, листувалася між собою латиною. Нормою вважалося володіти декількома мовами. Московські бояри, які приїхали на переговори, не вміли навіть читати…
Але вже 1656 року Москва уклала мир із Реччю Посполитою, що, відповідно до законів тих часів, означало денонсацію «Березневих статей». Богдан Хмельницький, розуміючи, що Москва зрадила і зраджуватиме надалі, приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Але 1657 року Хмельницький помер…
Іван Виговський, наступник Хмельницького, уклав Гадяцький договір із Реччю Посполитою, за умовами якого Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах із Польщею і Литвою до складу федерації. У Великому Князівстві Руському встановлювався власний уряд, монетний двір, армія. Все діловодство мало вестися українською мовою. Православні вирівнювались у правах із католиками.
Москва будь-якими засобами прагнула не допустити справдження євроінтеграційних поривів Виговського. Після невдалих переговорів 150-тисячне московське військо вторглося на Україну. Московське військо взяло в облогу Конотоп, в якому знаходилось три козацькі полки під проводом наказного гетьмана Гуляницького. Двомісячна героїчна оборона Конотопа дала змогу Виговському виграти час і, залучившись підтримкою Кримського Ханства, зібрати 75-тисячну армію. У кінці червня-на початку липня 1659 року відбулася битва під Конотопом, в якій московська армія була розгромлена вщент. Шлях на Москву був відкритий…
Московський цар, розуміючи, що у відкритій війні йому не здолати козацьку армію, зробив ставку на тодішніх сепаратистів. У вересні 1659 р. проти І. Виговського виступили полковники Золотаренко, Сомко та Цицюра. Це змусило І. Виговського зректися гетьманської булави на користь Юрія Хмельницького. Розпочалась українська Руїна… Потім були ліквідація української автономії, розгроми Запорізької Січі, повне покріпачення українських селян, закриття українських шкіл. Московська влада взяла курс на повну русифікацію України.
Але не вся тодішня українська еліта займалась лише власним збагаченням. У 1798 році вийшла поема Котляревського «Енеїда», з якої бере початок сучасна Українська література. Після цього на небосхилі української літератури засяяли зорі Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та інших. Москва, відчувши, що піднесення самосвідомості українського народу неминуче, вдалася до маразму. 18 липня 1863 року вийшов Валуєвський циркуляр, в якому заперечувалося існування української мови. Ось цитата з нього:
«Они весьма основательно доказывают, что никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может, и что наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши; что общерусский язык так же понятен для малороссов, как и для великороссиян, и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссами, и в особенности поляками, так называемый украинский язык.
…Министр внутренних дел признал необходимым пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить».
Після цього в 1876 році був виданий ще й «Емський указ» Олександра ІІ, яким заборонялось друкувати будь-які книги українською мовою, ставити українські театральні вистави та концерти із українськими піснями. Заборонялось також викладати українською мовою в школі.
Після революції, коли до влади прийшли більшовики, ситуація не змінилась. Про Громадянську війну та бій під Крутами 1918 року, Розстріляне Відродження 1930-х років, Голодомор 1932-1933 р.р., голодомор 1947 року та багато інших подій можна розповідати дуже багато.
Як бачимо, політика і риторика Російської влади щодо України мало змінилась за 350 років. Росія, як і в 17 столітті, сіє розбрат серед українців. Фінансування і постачання зброї сепаратистам — це тільки вершина айсберга. Росія понад 10 років веде інформаційну війну проти України. Веде дуже ефективно. На жаль, українська влада почала протидіяти цій інформаційній агресії тільки після Революції гідності. Показовим є факт, що сепаратисти під час захоплення нових населених пунктів, перш за все, вимикали українські телеканали і вмикали російські.
На завершення не зайвим буде пригадати афоризм американського гангстера Аль Капоне: «Добрим словом та пістолетом ти можеш досягти набагато більшого, ніж одним тільки добрим словом». Я не закликаю до ворожби із нашим північним сусідом. Ні російському, ні українському народам не потрібна війна. У нас забагато спільного минулого, в багатьох Українців у Росії — родичі, друзі… Дружба України з Росією необхідна обом країнам. Але ця дружба має бути підтримана потужною українською армією, наявність якої змусить нашого північного сусіда тричі подумати перед черговим «благородным порывом».
Прес-службаЖитомирської обласної організації ВО «Свобода»