Тамара Лугова і Вадим Слюнько (імена в матеріалі змінено) познайомилися випадково. Він ішов повз, а вона сиділа на лавочці в парку. Просто зустрілися двоє одиноких людей.
— Скучаєте, дамочко? — всміхнувся незнайомці Вадим. — Можу розважити. Я по цій частині — майстер!
— Ну-ну, розважай, — хихикнула Тамара. — Багато вас, розважальників. Хоч би відбитися від вашого брата.
— А ти не відбивайся, красунечко.
Тамара подивилася в його чорні очі, і… ніби хтось їй спокійно і впевнено сказав: «Це — твоя доля. І не думай сперечатися».
Вона і не сперечалася. Адже в даний період життя Тамара була одна. З чоловіком розлучилася і тихенько сумувала в своїй багатій трикімнатній квартирі. Кавалери приходили і йшли, а романтична Тамарина душа чекала.
— Я, дамочко, чоловік одинокий, охочий до сексу, голодний у цьому сенсі, як звір… — Вадим жартував і усміхався, але його дикуваті чорні очі свердлили і проймали наскрізь. — Зараз за пляшечкою мотнусь і до тебе піднімуся. Ти на якому поверсі живеш, дівчинко? Чого бажаєш — горілочку чи шампусік?..

Вадим також був розлучений. Десять років відмучився зі своєю «колишньою», а потім вирішив: «Досить!» Забрав сина, дружину послав далеко. Грошей йому і синові вистачало, адже займався підприємницькою діяльністю.
Прийшовши до Тамариної квартири, він тихо зачинив двері, притягнув до себе жінку і кинув її на диван.
Тамара тріумфувала: «Ось він, дикий звір, біснуватий, міцний! Як же я на нього довго чекала!».
І Вадим переїхав до Тамари. У себе вдома з’являвся рідко, тільки для того, аби не засумував син. А дні і ночі проводив у Тамари.
Перший раз він її вдарив уже на третій день. Від його ляпасу задзвеніло в голові. Тамара вдарила його у відповідь. А ще… їй дуже захотілося поцілувати ту руку, що вдарила. І вона це зробила.
— Вип’ємо, Тамаро?
Вони випили, не помічаючи смаку, хмеліли. А потім бажання знову кидало їх одне до одного.
— Вадиме, я читала про флагелантів. Вони робили собі рани і не відчували болю. Може, я флагелантка із середньовіччя?
— Мовчи, нічого не говори.
Він уже ляскав її по щоках, а вона дубасила його у волохаті груди. Крики розривали їм горло.
Проте в стіни тарабанили сусіди:
— Припиніть! Зараз визвемо міліцію!

І визвали. Дільничний інспектор постукав у двері:
— Відкрийте! Міліція!
Але була тиша. Двері ніхто не відчинив. Дільничний потупцяв біля дверей і спустився до сусідів:
— Шановні пожильці! Може, вам здалося? Це по телевізору трилер ішов. Заспокойтеся, ідіть по квартирах і не турбуйте мене.
Але щойно дільничний вийшов із під’їзду і закрокував по сусідній вулиці, де бешкетували підлітки, як по рації йому повідомили, що по тій адресі знову скандал.
— Я ж тільки що звідти! Там тихо.
— Сусіди викликали.
Одне слово, дільничний тричі приходив до Тамариної квартири. Однак двері йому ніхто не відчинив.

Уранці Тамара вийшла з квартири і попрямувала до магазину.. Вона накульгувала і прикривала хустинкою синець під оком.
Її наздогнала сусідка Марина Костюшко:
— Тамаро! Ти на кого схожа? Сфотографуй синці і подай на того Слюнька до суду.
— Не втручайся, Марино. Я з ним сама розберуся, без посередників. Ось палець мені зламав. Треба до лікаря…
— Тамаро! Як ти таке терпиш? Це ж твоя квартира. А він тут хто?
— Я йому віддала ключі від квартири. І ключі від машини також віддала, — сказала Тамара і пішла від сусідчиної прискіпливої уваги.
Марина покрутила пальцем біля скроні: мовляв, здуріла вона чи що?

А наступної ночі, після диких криків і стогонів, Тамара, в чому мати народила, вибігла з квартири. Вона плакала і витирала кров на обличчі.
Викликали міліцію. Дільничний запропонував:
— Напишіть заяву на свого співмешканця.
— Нічого не писатиму. Я його кохаю, — мовила Тамара.
Із квартири визирнув Вадим. Його лице прикрашували синці, а рука була перебинтована якоюсь шматкою.
— А чи не пішли б ви, дорогенькі сусіди, подалі, га?! Не лізьте до нас! — і хряпнув дверима.
— У мене вдома — трилер, — сказала Тамара своїй матері по телефону. А однокласниці Світлані Бузковій заявила:
— Дивилася фільм «Нічний портьє»? Ось із Вадимом його і відтворили. У мене перелом ребра, а йому розсікла руку до кістки. У нас буде фільм «Нічне побиття».
У своєму щоденнику Тамара написала: «занесло в такі пристрасті, що місцевий травматолог не може дати нам раду».

Одного разу вночі Тамара ледь виповзла зі своєї квартири. «Швидка» доставила її в лікарню. А через добу вона втекла до Вадима.
У той задушливий серпневий вечір із квартири Лугової знову почулися крики, плач і стогін. Але сусіди настільки до цього звикли, що навіть припинили викликати міліцію, зрозумівши, що це марна справа: Тамара знову відмовиться писати заяву на Вадима.
— Я уходжу, — сказав Вадим Тамарі. — Треба провідати сина, зібрати його до школи.
— Що?! — закричала Тамара. — Не відпущу! Я без тебе навіть дихати не можу! Не підеш! — вона взяла зі столу ніж і полоснула ним Вадима по руці.
Той схопив табуретку і почав бити. Бив по Тамарі доти, доки вона не звалилася на підлогу і не затихла. Потім він відніс її на ліжко, викликав «швидку». І пішов.
Вийшовши з під’їзду, зіткнувся з якимось чоловіком. Спочатку хотів пройти мимо, а потім вирішив: «Треба випити. І яка різниця — з ким?»
— Гей, почекай. Хочеш, горілочкою пригощу? Компанії, розумієш, немає, а пити одному — остання справа.
— Золоті слова! А в мене булка є.
Чоловіки швидко познайомилися. За розмовою, зігрітою випивкою, збігав час. А коли «дружбани» вже зібралися розходитися, до них підійшов наряд міліції. І Вадима Слюнька «взяли». Адже від отриманих травм Тамара Лугова померла.
Вона залишила записку: «Якщо я помру, — не звинувачуйте Вадима. Я його кохаю до безумства».
Ось такі дикі пристрасті.
Тепер долю Вадима має вирішити суд.