Російська імперська політика і створення Новоград-Волинського казенного юдейського училища в ХІХ столітті

Російська імперська політика і створення Новоград-Волинського казенного юдейського училища в ХІХ столітті

Аналіз архівних матеріалів переконує, що в середині ХІХ століття у Волинській губернії працювало 543 юдейські навчальні заклади різних типів, у яких навчалося 17275 учнів. Окрім цього, 51 меламед на Волині займався приватною вчительською практикою і навчав 468 хлопчиків. Талмуд-тора в губернії була лише одна, у ній один учитель навчав
24 хлопчики. Інших типів юдейських навчальних закладів, наприклад, ієшив, на той час у губернії не було. Найбільше юдейських навчальних закладів нараховувалося тоді у повітах: Новоград-Волинському (88 закладів — В.В.), Рівненському (76) і Дубенському (70), а найменше — в Овруцькому (10) і Ковельському (15).


У місті над Случчю було в 1854 році 33 бет-мідраші із 1534 учнями і 34 хедери із 495 учнями чоловічої статі. Якщо перші навчальні заклади утримувалися всією юдейською громадою і в них основний нахил робився на самоосвіті під керівництвом вчителя, то хедери були лише платними. Хедери функціонували постійно, бо утримувались за рахунок батьків і вчились у них діти місцевого населення. У них не було місця самоосвіті, дітей навчав учитель-меламед, який вголос зачитував розділ з Тори і розбирав його з учнями. Дітей приводили та відводили з дому спеціально найняті помічники вчителя, щоб ті не загубились по дорозі та не прогулювали уроки. На день було декілька перерв, у які учні могли відпочити та сходити додому пообідати. Кількість учнів не мала бути більшою за 40, тому у великих кагалах працювали по декілька десятків хедерів. Вважалось, що стільки учнів вчитель ще зможе контролювати. Проте навіть при незначній кількості дітей меламед зобов’язаний був наймати помічників. Вивчення івриту було низької якості, переклад робився примітивний. Це ускладнювало засвоєння матеріалу дітьми, які з народження розмовляли на іншій мові. У хедерах іврит не викладався спеціально, на уроках часто користувалися розмовною мовою ідиш. Також викладалися в хедері основи математики та тих предметів, які бажали батьки, і які знав сам учитель. Проте традиційно викладалися дітям в усіх юдейських закладах релігійні предмети: хлопчикам і дівчаткам окремо.
Головною складовою нової юдейської освітньої політики в царській Росії став затверджений у листопаді 1844 року імператором Миколою І Указ «О создании особых училищ для образования еврейского юношества». У ньому фактично була визнана низька ефективність усіх попередніх урядових заходів щодо залучення юдейської молоді до навчання у державних навчальних закладах і запропонована низка нових кроків. Так, поряд із збереженням за юдеями права навчатися в державних навчальних закладах Російської імперії, в Указі передбачалося створення особливих юдейських училищ двох типів: однорозрядні (початкові, на рівні парафіяльних училищ — В.В.) і дворозрядні (прирівнювалися до повітових дворянських училищ, що давали першу середню освіту — В.В.). Для підготовки вчителів світських предметів і рабинів планувалося створити рабинські училища, що прирівнювалися до російських гімназій, що давали повну середню освіту. Вчителями Закону Божого в них мали бути лише юдеї, але викладання світських предметів могли здійснювати також вчителі-християни. На учнів цих навчальних закладів поширювалися усі пільги, що дарувалися юдейським дітям, які навчалися в традиційних державних школах, та деякі нові пільги. Штатними наглядачами казенних училищ були росіяни або православні українці, які підкорялися штатному наглядачеві місцевого повітового дворянського училища і дирекції училищ Волинської губернії.
На основі царського Указу, затвердженого у 1844 році, у Волинській губернії також розпочався процес створення державної системи юдейської освіти. Для її керівництва, а точніше, для контролю за функціонуванням традиційних юдейських навчальних закладів (а це — хедери, бет-мідраші, талмуд-тори — В.В.) у краї було створено Луцьку, Новоград-Волинську, Острозьку, Рівненську повітові юдейські училищні комісії та губернську юдейську комісію в Житомирі. Названі повітові комісії займалися юдейською освітою як у своїх, так і в сусідніх повітах. Наприклад, Новоград-Волинська комісія займалася освітою юдеїв у Старокостянтинівському повіті.
Створена губернська юдейська училищна комісія розпочала свою роботу вже навесні 1845 року, а в другій половині вказаного року у Луцьку, Новограді-Волинському, Острозі, Рівному були створені повітові юдейські училищні комісії. Комісії стежили не тільки за організацією навчання в діючих юдейських і казенних школах, а також і за тим, щоб у навчальних закладах не використовувалася заборонена література. Мова тут йшла не тільки про талмудичні книги і статті, визнані «шкідливими», але й про ті, що були, на думку влади, «політичними».
До складу комісій, крім чиновників державних освітніх органів, входили представники юдейської громадськості, здебільшого заможні купці або рабини. Очолювали комісії, як правило, штатні наглядачі повітових дворянських училищ. Перевірки, здійснені повітовими комісіями у 1840-х роках, засвідчили, що в середині ХІХ століття на Волині основу системи освіти юдейської молоді продовжували становити бет-мідраші, хедери і талмуд-тори.
Практична реалізація положень царського Указу від 13 листопада 1844 pоку, спрямованих на створення державної системи юдейської освіти на Правобережній Україні, розпочалася досить швидко. Це яскраво видно на прикладі Волинської губернії і Новоград-Волинського повіту зокрема. Тут уже до 22 грудня 1844 року дирекція училищ Волинської губернії підготувала відомість про кількість юдейського населення на території Волині та направила її керівництву Київського навчального округу. Це робилося для обгрунтування створення необхідної кількості юдейських училищ у краї і визначення потрібного фінансування. До весни 1846 року повітові комісії склали список із 18 міст і містечок, де, на їхню думку, потрібно було відкрити 15 першорозрядних і 3 другорозрядних юдейських казенних училищ. Але, проаналізувавши цю кількість, дирекція училищ Волинської губернії запропонувала попечителю Київського учбового округу в першу чергу відкрити юдейські казенні училища в Дубному, Кременці, Острозі, Рівному та Старокостянтинові, а згодом — у Луцьку, Ковелі та Корці. Місто Новоград-Волинський у цьому переліку не значилося. Адже воно вже «зарекомендувало» себе в 1830-ті роки на весь навчальний округ поганим ставленням «місцевих властей» до освіти.
Прочувши про рішення попечителя Київського навчального округу, керівники Новоград-Волинського кагалу задумалися. З одного боку, вони чітко розуміли, що приватній освіті юдеїв і діючим навчальним юдейським релігійним закладам в Росії приходить кінець. А з ним звужується вплив місцевої верхівки на простих юдеїв. З іншого боку, молоде здібне покоління Новоград-Волинського юдейства, не маючи можливості отримати першу середню освіту, відтепер відставало в шансі отримати нормальний по тих мірках освітній рівень, аби згодом поліпшити його в російській гімназії чи в університеті та отримати таким чином своє «місце під сонцем». Парадокс, але гроші на утримання казенного училища юдеїв, що мало стати конкурентом діючим навчальним релігійним закладам, виділялися також за рахунок юдейської релігійної громади. Створене у майбутньому міське казенне юдейське училище, таким чином, опинялося поза контролем юдейської верхівки. Вона відтепер навіть не мала змоги реально впливати на отримання місцевими меламедами вчительських свідоцтв. Це робила училищна юдейська комісія, яка була у Полонному під керівництвом штатного наглядача повітового дворянського училища. Потрібно було поспішати, аби не опинитися на узбіччі суспільних процесів.
(Продовження у наступному номері)
В.ВІТРЕНКО