Історія свята сягає коренями в ІV ст. Воно знаменує одразу дві події з історії хреста Господнього: обретіння його в ІV ст. та повернення з Персії. За іудейським звичаєм, знаряддя страти клали у братську могилу разом із тілами страчених, тому хрест Христа був похований поруч із розбійником біля Голгофського пагорба неподалік від Єрусалима. На початку ІІ ст.
імператор Андріан, вороже налаштований до іудаїзму та християнства, вирішив знищити сліди ненависних регалій: він розрив Голгофський пагорб, засипав печеру Святого гроба і спорудив там храм Венери. У 326 році відбулася визначна подія. 80-річна мати імператора Костянтина Єлена вирушила до Єрусалима, там вона знайшла хрест, на якому був розіп’ятий Христос. За переказом, коли на хрест поклали померлого, — той ожив. Від хреста зцілилися ще одна тяжкохвора жінка. Таким чином, було засвідчено автентичність хреста.
Після обретіння Хрест був зведений на Голгофі. Щоб його бачили всі, єрусалимський патріарх Макарій підвівся на високе місце, де був знайдений хрест, і підіймав його, благословляючи народ. Згодом на цьому місці спорудили храм, освячення його відбулося 13 вересня 335 року; наступний день — 14 вересня (за старим стилем) і став святковим днем.
Друга подія пов’язана з багаторічною війною Візантії з Персією. У 614 році перси розгромили та пограбували Єрусалим. Захопили вони з собою і хрест Господній, який збиралися продати, сподіваючись отримати за нього великі гроші. Проте, у 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню до Єрусалима. Під час урочистого молебню на честь радісної і визначної події він також підносив хрест, показуючи його народу.
У народному побуті це свято називають Здвиження. Вважається, що на Здвиження земля движеться ближче до зими, а тому від цього часу наступають холодні дні, і птахи відлітають у вирій.
Зі страв на Здвиження, зазвичай, готують круті галушки з часником, випікають коржі у вигляді хрестів, пригощаються медовою ситою. Після Здвиження знімають зимові сорти яблук і зрізають капусту.