Цей лист днями став яскравим акцентом у робочих буднях редакції. Адже здебільшого нам пишуть про нагальні події та проблеми, з проханням посприяти у їх вирішенні, рідше — подяки і гарні слова, а тут — зізнання у коханні.
Найцікавіше у тому, що написаний цей лист у лютому, до Дня усіх закоханих. І те, що на поштовому штампі стоїть дата 4 жовтня, означає одне — майже вісім місяців цьому листу довелося лежати у поштовій скриньці! Очевидно, конверт зачепився за якусь її стінку і пролежав там, залишившись непоміченим... У цьому навряд чи хтось винен — так вирішила доля. На папері зі словами кохання — помітні розводи від води, через що написане розпливлося і довелося розбирати слово за словом…
«Доброго дня, шановна редакціє!
15 лютого виповнюється 10 років нашого з чоловіком шлюбу. З вашою допомогою у День Святого Валентина хотіла би привітати його словами вірша, якого написала сама для нього. Буду щиро вдячна. Ваша постійна читачка.
Сплелись два серця, дві душі — це я і ти,
З’єднались Богом долі — я і ти.
Дві зірки стали сонцем — ти і я,
Сім’я наймення сонцю цьому — ти і я.
Дві квіточки, дві донечки зроста — ти і я,
Тож пронесімо цей дар Господній крізь усе життя — ти і я!»
Наш редакційний колектив переконаний, що слова кохання мають бути почутими. Тому з великою приємністю, хоч із запізненням, друкуємо це зізнання. На жаль, жінка-адресат свого імені у листі не вказала. Тому разом із нею сподіваємося на інтуїцію її коханого чоловіка, котрий здогадається, що ці слова — саме для нього. А ще «Звягель» вирішив адресувати це освідчення усім, хто хотів би почути такі слова від своїх коханих. Як і тим, хто хотів би їх сказати, але досі не сказав. Говоріть одне одному про почуття, це важливо.