www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


В.Л.ВЕCЕЛЬСЬКИЙ: «Я завжди з вами, дорогі земляки!»

17 Жовтня 2014 | Оприлюднив: | 170 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

Нині багато чути розмов про те, що до Верховної Ради України мають прийти нові люди, котрі поламають існуючу систему, де депутати тільки збагачуються. І для цього треба, щоб такі люди були незалежними від політики, від партій, тобто перемогти повинні мажоритарники — особи вільні, основний принцип яких — патріотизм, відданість народу. Саме таким, переконана більшість новоград-волинців, є кандидат у депутати по територіальному виборчому округу №65 Віктор Леонідович Весельський. А переконані вони тому, що знають Віктора Леонідовича по його самовідданій діяльності упродовж більше 11 років на користь громади на посту головного лікаря тодішньої Новоград-Волинської центральної районної лікарні (з 1992 року — Новоград-Волинського територіального медичного об’єднання). Тож про його ділові, професійні і людські якості сьогодні розповідають ті, хто працював поруч, або звертався по допомогу.
А.А.РИНКА, у 80-ті роки минулого століття — міський голова:
— У 1987 році у місті і районі жило близько 130 тисяч мешканців, а медицина була досить важким господарством. Скажу прямо, рівень медичного обслуговування не відповідав вимогам часу через слабку матеріальну базу. Ми, керівники міста, з досвіду знали, як непросто доводилось працювати попереднім головним лікарям. Тож, коли головним лікарем призначили Весельського, засумнівались: чи ж зможе цей молодий головний лікар справитись?
Проте дуже швидко зрозуміли: на посаду головного лікаря прийшла людина, котра була потрібна місту. Його виділяли працелюбність, цілеспрямованість, настирливість у досягненні цілей.
Віктор Леонідович, завдяки своїй комунікабельності, умінню працювати з людьми чітко і конкретно, трудився над вирішенням проблем, зміцнюючи матеріальну базу лікарні. Умів знайти спільну мову з керівниками Новограда-Волинського, обласного центру, Міністерства охорони здоров’я. Місто у той час, незважаючи на, так звані, застійні часи, розвивалось досить успішно. І мені, як міському голові, доводилось також багато працювати. Проте я бачив, скільки працював у той період Весельський В.Л. Я лягав спати пізно, вставав дуже рано, та вікна його кабінету, що знаходились навпроти моєї квартири, завжди світились. Він або був уже на роботі, або ще на роботі.
У короткий період часу було закінчено зведення нового лікувального корпусу на 240 ліжок, відремонтовано приміщення діючих відділень, повністю замінено парк автомобілів станції швидкої допомоги. У відділеннях впроваджували нові методики лікування, лікарі почали підвищувати свою кваліфікацію, кадри омолоджував. Він нікому не давав спокою: керівникам міста, району, підприємств, організацій, підлеглим. Зумів придбати для лікарні багато нової медичної апаратури. Саме з його ініціативи було створено у нас і медичне училище (нині — коледж). Досвід нашої центральної районної лікарні почали вивчати інші. А його високі особисті ділові і людські якості оцінили у Києві і призначили одразу заступником міністра охорони здоров’я України. Це — рідкісний випадок, коли одразу з районної лікарні забирають на такий високий пост. І туди В.Л.Весельський поїхав не з порожніми руками, а із власними ініціативами, як перебудовувати систему охорони здоров’я у країні.
Що завжди було приємно і вкарбувалось назавжди — Віктор Леонідович, на відміну від інших, котрі швидко забували, звідки вийшли і де знаходяться, є особистістю, котра про це не забуває ніколи. Він залишається простим і доступним, розуміє болі і проблеми людей і допомагає усім, чим зможе. Людина дії і слова, якщо сказав, — виконає! Він дорожить своїми відносинами з друзями, шанує земляків і допомагає їм. Навіть коли працював у Київській міській держадміністрації заступником начальника Головного управління охорони здоров’я — організації, ніяким чином не пов’язаній із Новоградом-Волинським, уже від самого ранку під його кабінетом були черги з новоградців, котрі просили допомогти. І він усім ішов назустріч. Я переконаний: якби у нашій країні була більш правильна політика роботи з кадрами, Віктор Леонідович міг би ще більше зробити на найвищих рівнях. Адже уважність, послідовність, обов’язковість — теж вагомі риси його характеру, без яких у роботі з людьми не обійтися. Ось чому я з вдячністю долі згадую про нього.
М.П.РУДЕНКО, головний інженер готелю «Україна», м.Київ:
— Якщо говорити коротко, то Віктор Леонідович — великий організатор, з великої літери! Такі люди потрібні в державі, на керівних постах, у Верховній Раді. Він на це заслуговує. Спілкуючись із його колегами, чув, що його поважають і, навіть, трохи побоюються, бо він знає про медицину все. Дуже грамотна, порядна, відповідальна і працелюбна людина, котра, до речі, нічим і ніколи не була заплямована. А допомога від нього — завжди конкретна і відчутна.
Знаю його уже близько 20 років, відтоді, як очолював у Житомирі осередок земляків «Бджілка». Він завжди допомагав і допомагає землякам. Особисто мені — врятував життя в прямому сенсі цього слова. Скільки житиму — молитимусь за його здоров’я, адже сьогодні я б не говорив уже з вами, шановні читачі, навіть зі шпальт газети. А сталося так, що п’ять років тому захворів дуже сильно, і київські лікарі ніяк не могли встановити діагноза й залікували б, якби не Віктор Леонідович. Він поклав мене до лікарні швидкої допомоги, організував консиліум провідних спеціалістів, і мене вилікували! Я й до того знав, яка він чуйна людина, і що йому болить душа за хворих. А тут переконався, що він таки клятві Гіппократа вірний безмежно. Таких лікарів, на жаль, дуже мало сьогодні… Для Віктора Леонідовича над усе — істина. В усьому.
Т.О.КОЗЛОВА, журналіст, м.Новоград-Волинський:
— На моїй книжковій полиці серед власних і фото з друзями — світлина відомої у нашому місті людини у білих халаті і шапочці, що, наче німб, світиться над його головою. А сам — з такою щирою, теплою, щасливою посмішкою, що проглядається тільки після отаких неповторних хвилин — у миті, коли знає: під час операції — врятував людину! Саме в таку мить колись і було його — Віктора Леонідовича Весельського — сфотографовано.
Чи багато людей є у цьому світі, чиї лики, наче ікони, зберігають у сім’ях? Його — зберігають. Тому що переконані: коли комусь погано, коли чиєсь серце б’ється мерехтливим ритмом, від чого немає сил вимовити навіть слово, — поспішають до нього, як до останньої інстанції з назвою «Надія»! І він — допоможе! Уже не сотні — тисячі повернутих життів на його рахунку. І в церквах та костелах, синагогах і мечетях моляться за нього, за його здоров’я. Минулорічної осені біля Гроба Господа у Єрусалимі першу свічку я теж поставила за нього. Бо якби не Віктор Леонідович, — нині я б не писала цих рядків.
Одного мого телефонного дзвінка до нього з прочитанням діагнозу і відчаєм «Що робити?» вистачило, аби почути:
— Негайно їдьте до Києва. Такі операції роблять тільки в інституті імені Шалімова. Я вас туди влаштую. Не зволікайте!
Як дізналась пізніше, лік мого життя йшов уже не на дні — години… І страшно подумати, що було б якби не Віктор Леонідович… Операцію, що коштує багато тисяч доларів, він влаштував безкоштовно, причому, її виконали кращі спеціалісти України у цій сфері. То хіба не варто вважати його своїм янголом-охоронцем?
Правду кажуть: душі справжніх лікарів, таких, як Віктор Леонідович Весельський, — по коліна в крові від болю за інших. І вони не чекають ні слів вдячності, ні нагород, ні слави, а раді простій посмішці, що з’явилась нині на обличчі у ще вчора приреченої людини. Якось, після чергового контрольного огляду в інституті (час від часу доводиться їздити на перевірки стану здоров’я), зателефонувала до В.Л.Весельського, щоб сказати про результати і подякувати. І тут з подивом почула:
— Мені ваш професор уже доповів.
Я й не знала, що навіть після операції, коли минув певний час, Віктор Леонідович хвилюється, уболіває про стан тих, кому зумів допомогти. Інший про подібне й не подумав би. І тому має справжній архів справ — із записами, зверненнями й власними резолюціями на них про те, як пацієнти почуваються тепер.
Про таких, як він, кажуть, що вони, наче янголи, прагнуть скрізь встигнути. Поспішають на допомогу, ніколи не думаючи про себе, ідуть на ризик, в першу чергу ризикуючи собою… І треба мати непомірно велике серце, аби почути усі болі, усі надії. Й при цьому вичавити себе самого по краплях, аби вижив хворий.

Вы должны войти что бы писать комментарии.