ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ
Неоціненним скарбом народу, найповнішим літописом його духовного життя є мова. У її багатобарвності і могутності втілюється краса людини — творця мови і садівника прекрасного на землі. «Ти — наше диво калинове, кохана материнська мова…» Ми маємо пройматися не лише святою потребоюзберігати, а й дбати про подальший розвиток цього багатства, цього скарбу.
Українська письменниця К.Мотрич написала «Молитву про мову», в ній вона звертається до рідної мови: «Пресвятая Богородице мого народу, Мудра Берегине, Велична молитво, Звонкова кринице». Наша мова потребує такого дбайливого молитовного, святого до неї ставлення.
День української писемності та мови засновано в 1997 році. Це свято — на честь літописця Нестора. Він був послідовником Кирила та Мефодія — творців слов’янської писемності. Сьогодні вчені вважають, що Нестор-літописець став прабатьком української писемності. Найдавніша книга від перших кроків людства до бурхливих легендарних подій початку ХІІ ст. «Повість минулих літ», укладена ним, розповідає давню історію нашого краю. І прославився Нестор, передусім, як автор цього найдавнішого літописного зібрання, що проливає світло на нашу історію, вражає широтою охоплення історичних подій, висвітлює історію східних слов’ян, містить розповіді про виникнення слов’янської писемності.
Хтось із великих людей сказав. «Усе минає, а слово лишається». Написане слово залишається й несе крізь час голос людської душі. Слово — посланець із далекого минулого в далеке майбутнє. Український народ творив свою мову упродовж віків. У гулі століть,у злетах мислі, у праці і борні зростало і розпросторювало ся у світ найкоштовніше творіння, основа його духовності — рідна мова. Письменник Олесь Гончар із патріотичною гордістю промовляє. «Віками народ витворював мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства».
Українську мову народила давньоруська мова-мати. Благословенна земля і блакить неба, ніжна і героїчна душа народу, йоготворча наснага міцнили українське слово. Від давньоруської наша мова отримала у спадок і материнське благословення, і глибокодум’яНестора-літописця, і нев’янучу красу оповіді про Ігорів похід, і вічну розмову Дніпра-Славутича. Все це ввійшло до мовної скарбниці як добірний нектар. Кожне покоління отримує цей неоціненний скарб від своїх попередників, збагачує його і передає нащадкам.
День української писемності і мови засвідчує, що мова — основа культури нації. 9 листопада, в День української писемності і мови, проводяться різні заходищодо знання рідної мови. Наш обов’язок — постійно вчитися, щоб знати і правильно користуватися мовою як в усному, так і писемному мовленні. Ніколи не зупинятися у вивченні мови. «Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну — треба вчити ціле життя» (Вольтер).
Проникливо звучать поетичні рядки В.Сосюри.
— Ми з нею — відомі усюди, усе в ній, що треба нам, є, а хто свою мову забуде, той серце забуде своє.
І там, де звучить рідна мова, живе український народ…
Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов’язок. І захист рідної мови — найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження.
А вивчення інших мов дасть змогу не тільки оволодіти ключами до скарбниць духовності інших народів, але й об’єктивно оцінити свою мову. «Хто не знає чужих мов,той нічого не відає про свою» (Й.Гете).
Шанобливе ставлення до мови робить людину по-справжньому багатою, сприяє всебічному її розвитку. Невтомний трудівник пера, неперевершений знавець мови (і не тільки української) Максим Рильський радить. «Як парость виноградної лози, плекайтемову. Чистіша від сльози вона хай буде». Лише тоді вона озветься в твоєму серці, як і безсмертні поетичні рядки Тараса Шевченка «Ну, що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, як їх почує».
Наша мова має два потужних крила, які дають їх повноцінне життя. Океан слів потрапляє до мудрого господаря, а цей господар — граматика, яка силою логіки і суворими правилами робить слова слухняними, готує їхдля правильного вживання. Вона, граматика, авторитет і завжди торжествує, бо перемога за нею, її ухвала беззаперечна у написанні і вимові слів. Найясніше, найпростіше, найчистіше володіння словом за всіма правилами граматики заполоняє слухачів, проникає в його серце і душу. Видатний педагог В. Сухомлинський вчив, що користування словом — велике мистецтво, «…словом можна створити красу душі, а можна її спотворити». Сила слова така, що без нього не може виникнути нічого розумного. Слово започатковує всі вчинки і наміри. Тож для кожної людиниприродно прагнути, аби користуватися цим даром розумно. Ораторське мистецтво — мовленнєвий етикет — це, насамперед, майстерне володіння живим словом, це надійна опора у вираженні незалежної думки, людських почуттів, вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Мова — відбиток свідомості людини, це її прояв. Як говорить людина, можна уявити її загальний розвиток, освіченість та культурний рівень. Справедливі слова Сократа. «Заговори зі мною, щоб я побачив тебе». Говорити мовою добра й краси. Ще в Стародавній Греції красномовство вважали мистецтвом, величали царицею всіх мистецтв.
Задумуючись над таким визначенням, переконуєшся. дар переконливого мовленняє таким самим, як і дар лікування, адже лікування допомагає тілу, а переконливе мовлення лікує душу. Ще стародавній філософ Епіктет пояснював, що людина має слухати більше, ніж говорити: «Краще слухати, ніж говорити. Недарма нам Бог дав один язик і пару вух».
Майстерність мовлення має на меті. кому говорю, як говорю, для кого говорю. «Істинне красномовство — це уміння сказати все, що треба і не більше, ніж треба». «Правду не треба говорити цвітасто». «У слові — ніжність і покірність, людська прихильність, доброта. Тож слово серцем пригортай і не гніви його скону химерним випадом думок», — сповідував поет Юрій Ковальський. Наші слова — відображення наших думок, щоб хороше говорити, треба хороше думати. Працювати над своїм інтелектом, постійно ним збагачуватися. На всі часи, на мою думку, повинні бути на першому місці людське благородство з відкритими розумними очима, інтелігентність, людська чесність, і порядність — і ти завжди будеш Людиною.
Рідна мова, як і все дорогоцінне у світі, потребує дбайливого догляду і вірної любові. Велике наше духовне багатство, яке усім нам треба берегти і примножувати. Його доля залежить від кожного з нас. Кожен народ доти народ, доки володіє рідною мовою. Українська мова — наша велич і краса, це — мелодія, це — могутність, це — самовираження, самоутвердження. Милозвучна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів, своїм розвитком і своїм утвердженням як мови українського народу, як її коштовного діаманту наша мова завдячує українським митцям. Вони довели, яке високе поетичне слово має Україна. Прозову оду рідній мові склав Сергій Плачинда. «Мово рідна! Ти ж — як мова — безконечна, могутня, глибинна. Красо моя. В тобі — мудрість віків і пам’ять тисячоліть; в тобі, мово, неосяжна душа народу. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе — перекотиполе. Світлоносна!.. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мово рідна!».
Володіння мовою — справжнє багатство, ознака високої культури і освіченості людини. Щасливий той, хто пізнав чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання і зберігає її протягом життя.