У квітні-травні цього року газета «Звягель» друкувала цикл матеріалів про життя Новограда-Волинського у довоєнний період. Автор провів додаткову роботу, і ми пропонуємо вашій увазі продовження теми — екскурс в історію міста 1930-х років.
У відділі газетних фондів Національної бібліотеки України ім. Вернадського у Києві збереглося декілька найменувань перших новоград-волинських газет: «Красноармеец» — видання агітпросвіти повітового військкомату (№3 від 21 червня 1919 р.), «Красный вестник» — вечірня стінгазета відділення РАТАУ (№2 від 13 вересня, №3 від 30 вересня та №5 від 14 жовтня 1921 р.), «Червоний Звягель» — стінний часопис УКРОСТА (№5 від 10 лютого і №8 від 27 березня 1921 р.). Але першим регулярним періодичним виданням нашого району стала газета «Соціалістичний Наступ».


15 вересня 1930 р. скасовувався поділ території України на округи. Замість них виникли райони як самостійні адміністративні одиниці. 2 вересня 1930 р. до Новоград-Волинського району приєднали сусідній Соколовський район. Замість окружних газет було організовано районні газети. «Соціалістичний Наступ» (надалі — «СН»), перший номер якого вийшов 24 вересня 1930 р., став органом Новоград-Волинського райпарткому, райвиконкому, райпрофради та районного Комітету незаможних селян.
Протягом двох місяців редакція не мала власного приміщення та мусила тимчасово перебувати у конторі друкарні, інколи — у райвиконкомі. З кінця листопада вона мала вже сталу адресу: вул.Леніна №22. У 1930-33 рр. газета виходила «двічі на п’ятиденку», а на початку 1934 р. стала щоденною. Більшість номерів «СН» складалося з 4 сторінок формату 40 см х 28 см (у 1934 р., як правило, з 2 сторінок). На жаль, у підшивках НБУ ім.Вернадського збереглося менше половини номерів, а в інших бібліотеках України вони взагалі відсутні.
Перед газетою ставилося завдання «найкраще організувати широкі трудящі маси Новоград-Волинщини навколо виконання поточних завдань партії». Головна увага приділялася розгортанню суцільної колективізації, виконанню виробничих планів. Левову частку матеріалу займають вісті з колгоспних ланів, репортажі про партійні та комсомольські організації. Проте зовсім мало статтей, що висвітлюють життя міста. Відсутні світлини вулиць і будинків, рідко трапляються дуже невиразні портрети передовиків виробницива. Тут немає жодної згадки про Голодомор і масові репресії. Але при уважному перегляді матеріалу серед маси словесного лушпиння часом проглядають окремі зерна цікавої інформації.
1930 РІК
Багато «їжі для роздумів» дає звіт Новоград-Волинської міськради за період із 1 квітня 1929 р. до 1 грудня 1930 р., опублікований у «СН» від 23 грудня 1930 р. Загальна кількість населення міста на той час становила 12450 чол. За національним складом воно розподілялося таким чином: українці — 4393, росіяни — 513, євреї — 6550, німці — 520, поляки — 380, чехи — 20, білоруси — 27, інші — 47 чол. За соціальним станом до складу міського населення віком від 18 років входили робітники — 1210, службовці — 730, кустарі — 510, селяни — 700, інші — 2946 чол.
Загальна площа Новограда-Волинського становила 1132,56 га. У місті нараховувалося 1609 будинків, з яких 1310 належало приватникам, 40 — було закріплено за установами і 18 — за релігійними громадами. За несплату податків та невиконання ремонту передано житлокоопу 33 будинки. Станом на 1 січня 1930 р. в оренді у приватників та нетрудового елементу знаходилося 46 націоналізованих будинків, але 1 грудня таких залишилося 9. За ці будинки приватники платили оренду від 10 до 25 крб. на місяць. Міська рада після перевірки відібрала судовим порядком у домовласників 13 денаціоналізованих будинків. 79 будинків кооперативу не могли задовольнити потреби робітників і службовців у житлі: з 200 пайовиків житлокоопу квартирами було забезпечено 150. Кооперативні садиби перебували в антисанітарному стані, не мали огорожі. Їх ремонтували невчасно, безсистемно. За останній рік майже не велося житлове будівництво.
Громадськими силами та коштами місцевого бюджету були відремонтовані під’їзні шляхи по вулицях Чеховській, Больничній, Прорізній, Олександрівській, Завадській, Мало-Гутинській, Мало-Суслівській, Суслівській, Лагерній, Старо-Корецькій, Червоноармійській. Частково відремонтували шосе по Мало-Гутинській та Червоноармійській. Певні кошти були витрачені також на капітальний ремонт шосе від «Сільмашу» до залізниці. Гасові ліхтарі на будинках замінили на електричні, але через брак електроліхтарів зробили це не скрізь. Міськрада почала влаштовувати бульвар з пам’ятником Леніну. Бульвар електрифікували, розпланували, засадили деревами, квітами, але через брак каменю для пам’ятника не закінчили. Урочисте відкриття бульвара та пам’ятника перенесли на 1 травня 1931 р. Лісок «Фіники» на березі річки Случ, який міг стати місцем відпочинку та розваг, перебував у занедбаному стані.
Воду в місті, як і раніше, везли з річки водовози, що не відповідало санітарним умовам. Наступного року передбачалося влаштувати та механізувати джерела радіоактивної води біля гуральні, організувати водовозний обоз та постачати цією водою місто. У деяких місцях мали влаштувати насоси для постачання водою пожежного обозу, відремонтувати криниці.
Раніше в Новограді-Волин­ському використовували енергію тимчасової електростанції, що знаходилася у с.Олександрівка. У липні 1930 р. у місті, нарешті, відкрили власну електростанцію. Її потужність мала досягти 120 кВт, але не перевищувала 80 кВт. Як виявилось згодом, під час проектування будівництва невдало вибрали місце розташування станції (вода не мала там достатнього натиску) і не врахували потреби міста в електроенергії (перехід підприємств на електромотори вимагав більшої кількості електроенергії). Після укрупнення артілей у жовтні-грудні 1930 р. їхня загальна кількість скоротилася з 13 до 6. На 1 грудня 1930 р. в артілях працювало 274 чол., а загальна кількість кустарів у місті (разом з одноосібниками) становила 684 чол.
Серед комунальних підприємств на консервації знаходилися дві дубомолки, два млини, один шкірзавод і одна різня. З двох лазень працювала лише одна. Міськрада ухвалила збудувати нову лазню, що здатна обслуговувати 300 чоловік протягом 8 годин. Хлібопекарня виробляла хліб поганої якості. Передбачалося збудувати та відповідно обладнати нову пекарню. Для інтеграції декласованої людності міськрада організувала товариство «Допомога». Йому належали дві цегельні, майстерня гнутої меблі, парня, пекарня та 7 «культ-чаєнь», на яких працювало 78 чол. Для поліпшення побутових умов робітників «Сільмашу» міськрада відвела біля заводу будинок, в якому відкрила для робітників їдальню та червоний куток.
У місті було 6 семилітніх шкіл: 3 українські, 2 єврейські, 1 німецька. Вони повністю охоплювали навчанням дітей віком від 8 до 15 років. Всі школи, крім 6-ї, були забезпечені будинками і паливом. Впроваджувалася політехнізація шкіл. У 1-й школі створили столярну та палітурну майстерні. Учні 2-ї школи, що мала агрономічний нахил, займалися городництвом і рільництвом. Учні 3-ї школи культивували цінні лікарські рослини, працювали у суслівській комуні «Серп» та майстерні заводу «Сільмаш». У 4-й школі, що мала зоотехнічний нахил, будувався крільчатник на 600 кролів. Організовувалася молочарська лабораторія, що мала готувати контрольних асистентів. При 5-й школі було створено слюсарню на 30 чол., молодші класи працювали в палітурних майстернях.
6-а школа мала транспортний нахил. При ній існували столярна та палітурна майстерні. Школи були забезпечені підручниками та навчальним приладдям на 85%. На 1 грудня учнів забезпечено взуттям та одягом на 18% (протягом подальших триместрів рівень забезпечення мав досягти 50%). У кожній школі були гарячі сніданки. 15% учнів отримували їх безкоштовно. При 2-й та 4-й школах існували інтернати. Станом на 1 січня 1930 р. у всіх школах міста навчалося 1279 дітей, 1 січня 1931 р. мало бути 1848 дітей.
Наприкінці 1930 р. навчанням було охоплено 89% всіх неписьменних. При школах, профспілках та «Сільмаші» організовано 9 лікнепів. У місті існувало 4 клуби: робітничий, кустарів, залізничників та піонерський. Найкраще працював клуб кустарів, який нараховував 200 членів. Міськрада вклала кошти у перебудову піонерського клубу, ремонт театру і робітничого клубу, поповнення бібліотек книжками і устаткування стадіону. У місті був районний радіовузол, 71 радіоточка. План радіофікації виконано на 70%.